Освіта – це сервіс, послуга, де головний клієнт – студент. Звичайно, це не означає, що потрібно перетворювати освіту в консьюмеризм, але варто пам’ятати, що якість досвіду визначає лояльність, довіру та майбутнє фінансування вашого університету. У 2019/2020 році я навчалась у Лондонській школі економіки та політичних наук, і ось декілька речей, які мене найбільше вразили.
Студентоцентричність
Студентоцентричність – це насамперед про досвід, який отримує студент/ка, коли опиняється в університеті. Ще до того, як я сказала Лондонській школі економіки та політичних наук: «Так, їду до вас вчитися», я вже була залогінена у внутрішню систему, де бачила, яких документів не вистачає, де мені подати заявку на гуртожиток, де перечитати ще раз про свою навчальну програму, де змінити особисті дані, де підвантажити фото для студентського тощо.
Відтоді, як я отримала пропозицію на навчання, на пошту щомісяця почали приходити електронні листи про різноманітні ресурси, до яких я маю доступ, до корисних посилань на сайті університету, про поради для майбутніх міжнародних студентів. Відчуття, що я вже там, посилювалося з кожним таким листом, бо мені створювали позитивний досвід взаємодії з університетом до того, як я взагалі почала думати про збір документів на візу.
Побудова правильних очікувань
До цієї розсилки також додались кілька мейлів від факультету, з корисними посиланням на базові документи, які необхідні для навчання – інструкції про те, як працює мій департамент, розклади та інші корисні пдф-ки. Але найважливіше – письмові настанови (ґайд), наприклад, на 2020/2021 рік. У цьому документі дуже чітко описано все, що потрібно знати студенту/ці, щоб щасливо прожити навчальний рік. Зокрема там є інформація про те, як обирати курси, яка система оцінювання, критерії, коли чекати оцінок після здачі робіт, які дедлайни до всіх робіт у рамках факультету, що робити, коли є необхідність посунути дедлайн, до кого звертатися у разі виникнення запитань про навчання, і не тільки. Словом, ґайд – це твій навігатор у новому світі навчання, де описані правила, вимоги та очікування від студентів.
Гейміфікація
У кожного студента є мобільний телефон, тому у LSE є свій додаток. Логін – за твоїми університетським мейлом та паролем, одразу підвантажуються всі твої необхідні дані, календар із навчальним планом, мапою кампусу, і головне, можливість зареєструватися на індивідуальні консультації до будь-якого викладача університету.
Крім цього додатку, також є окремий – для студентських кафе на території кампусу. Він працює як накопичувальна картка, де зібрані бонуси можна перетворювати на напої або їжу. І також постійні сповіщення про акції в стилі два за ціною одного, або купи каву та круасан за 2,50, а не 3,10.
Індивідуальні консультації
У світі західної академії найцінніший ресурс – це час. І всі до нього ставляться з повагою. Я мала змогу поспілкуватися з будь-яким викладачем університету, навіть якщо не ходжу на його/її пари. Є офіційні офісні години, які розбиті на слоти по 15 хвилин (у деяких професорів по 10). Якщо у тебе пара, можеш обрати на наступному тижні чи через три тижні, якщо розумієш, що тоді перед кінцевим терміном виконання есею тобі потрібна буде консультація з викладачем. Звичайно, 15 хвилин – це дуже мало, тому до зустрічі всі готуються і вона проходить максимально продуктивно. В іншому випадку – це проблема студента, а не викладача, адже під дверима вже чекає хтось інший.
Індивідуальні консультації також можуть бути і груповими. Наприклад, на одному з предметів у нас була study group (група студентів, що об’єднались самостійно,аби вивчати якусь тему/курс). Викладачка нам запропонувала такую опцію, тож ми домовилися, щоб четверо з нас забронювали зустрічі поспіль у визначений час. Так ми мали 45 хвилин на групову консультацію, і хоча прийшло нас людей 8, така консультація виявилась дуже корисною та продуктивною, бо всі встигли поставити свої питання та отримати відповіді.
Вся відповідальність на студенті
Викладачі не запізнюються на свою роботу, записують для тебе всі лекції, викладають їх на мудлі. Студент може вирішувати, чи йти на цю лекцію, піти на іншу (відвідування сусідніх лекцій можливе, але іноді лектори просять погоджувати такий прихід не-свого студента), піти в бібліотеку, поїсти, підготуватися на семінар чи сходити в парк біля кампусу.
Так само вибір за студентом, чи йти на семінарську пару, бо більшість відвідувань, у моєму випадку, не враховувалась в оцінюванні взагалі. Оцінка за весь курс, як правило, трималась на одному есеї, але щоб отримати щось пристойне, треба було ходити на семінари, розуміти, як критично підходити до наявних теорій, як їх між собою поєднувати, як правильно вибудовувати аргументацію, як бачити інші кути однієї й тієї ж проблеми, щоб потім викласти це у своїй роботі. Тож весь навчальний процес залишається на розсуд студента, який вже й так за це заплатив.
Сервісна частина
Як вже згадувалось, записи з лекції завантажені на мудлі. Крім твоїх, є й інші курси, на які можеш записатися вільним слухачем. Прибираєш у кімнаті й хочеш одночасно послухати щось розумне? Можна взяти теорію філософії, на фоні увімкнути. Бали за цей курс не отримаєш, але доступ до літератури, завдань та викладача у тебе є. Звичайно, що трапляються і закриті курси, але таких небагато, тож насправді можна спробувати будь-які предмети з інших факультетів.
Звичайно, що університет не закінчується і не обмежується лише формальним навчальним процесом. Окрім купи різноманітних гуртків (від філософського клубу до тих, хто грає у великий теніс), є також дуже багато допоміжних університетських сервісів: від лекції «Як правильно читати наукові статті» до воркшопу про те, як працювати з конкретними програмами для аналізу текстів. Безкоштовно, просто запишись, обери зручний для себе час, і прийди. Наприклад, так я пройшла короткострокову програму з прийняття рішень, яку у більш широкому варіанті читають для топ-менеджерів під час літнього семестру.
До сервісної частини варто додати всі події центру працевлаштування – від консультацій про те, як писати резюме до зустрічей на ранкову дискусію під каву з лідерами ринку (бо це – випускники LSE). А також проводяться (і цим мій університет дуже відомий) щоденні публічні лекції з найкращими науковцями світу, нобелівськими лауреатами, світовими політиками.
Наукова робота
Щоп’ятниці поверх департаменту з медіа та комунікацій був порожній. Це день, коли наші викладачі займалися виключно наукою. Не знаю, як довго така практика існує, але LSE займає друге місце з соціальних наук серед всіх університетів світу з 2020. Зрозуміло, що це наслідок роботи не тільки мого департаменту, але приємно знати, що я навчалась у місці, яке трохи гірше, ніж Гарвард, але трохи краще, ніж Стенфорд.
Але наукова робота стосується не тільки викладачів, бо викладачі також залучали нас, магістрів, до своїх наукових проєктів. Наприклад, я долучилась до проєкту, який досліджував, як різні британські ЗМІ висвітлювали тему 5G та стосунки з Китаєм через постачання вишок Huawei для власне реалізації 5G. Словом, після цього я стала більш скептична до китайських інвестицій. Для цього проєкту нам створили категорії для кодування, провели тренінг, як кодувати текст, роздали кожному студенту та студентці окремі статті, щоб ми опрацювали разом великий масив даних. Власне, наше кодування і стало основною для цього дослідження.
Окрім того, LSE також популяризує науку всередині університету. З перших днів на екранах в навчальних корпусах я часто бачила рекламу конкурсу досліджень серед студентів. Звичайно, виграти у своїй категорії було б дуже круто, але я змогла пройти у короткий список, взяти участь у виставці робіт і потім потрапити на церемонію нагородження, де було спілкування, вино та інші дослідники. До речі, виграла дівчина, яка досліджувала міграцію та зазначала необхідність соціального та історичного контексту.
Звичайно, що великий вплив на реалізацю такого досвіду в університеті мають інфраструктурні рішення та наявність сталого фінансування, зокрема завдяки міжнародним студентам. Але я впевнена, що обмін досвідом – важлива складова для того, щоб упроваджувати інновації та локалізовувати міжнародні практики.