У 2015 році Київський університет імені Бориса Грінченка запросив мене прочитати лекцію студентам-журналістам. Виповнився рік, як росія захопила частину українських територій і розпочала війну проти України. Сьогодні — більше як рік, як триває уже повномасштабна війна, яку продовжує росія. Зараз випускники-журналісти багатьох українських університетів отримують дипломи й починають працювати в таких непростих умовах. Мені хотілося б адресувати їм усім, як і моїм уже колишнім студентам Могилянської школи журналістики, ці слова (з незначними змінами), сказані ще 2015 році, але які, на жаль, не втратили актуальності.
Я прийшла в журналістику у 1992 році. Україна як держава робила перші самостійні кроки. Сьогодні ви приходите в журналістику, коли в Україні триває війна. Між тоді й тепер — понад тридцять років. Це мало і багато водночас. Тоді й тепер — дві різні країни. За цей час змінився світ, змінилася Україна, змінилася журналістика.
Моє покоління, обираючи цю професію на зорі незалежності, наївно думало, що вже все відбулося до нас, і нам залишається займатися «марудною» справою «розбудови» України (був такий термін на початку 90-х років минулого століття). Ми помилялися. На наш вік вистачило — і революцій, і не лише… Ви приходите в професію у час, коли Україна платить за свій цивілізаційний вибір кров’ю. Я мала б дати вам надію і сказати — все буде добре. Я справді вірю, що все буде добре. Але за однієї умови — якщо ми всі усвідомимо свою відповідальність і не будемо байдужими. Більше ніколи. Як не були байдужими в радянські часи Василь Стус, Василь Симоненко, В’ячеслав Чорновіл та багато інших, хто ризикуючи свободою і життям, думав і говорив про Україну. Як не були байдужими в часи незалежності такі журналісти як Сергій Набока, Олександр Кривенко, Георгій Гонгадзе… Ви не повинні робити з них ікон. Ці журналісти самі ніколи не творили ікон і усе піддавали сумніву та критиці. Їх усіх об’єднувало одне — вони не були байдужими до того, що відбувалося в Україні.
Якщо ви обрали журналістику, то не маєте права проходити повз ті події, які відбуваються в країні. Фіксувати їх для історії, для майбутніх поколінь — це ваш професійний обов’язок.
Ваш професійний обов’язок — не мовчати, коли ви знаєте про несправедливість, злочин і маніпуляції. Влада мовчання призводить до катастроф.
Не піддавайтеся на спокусу вибору між патріотизмом і професійністю. Патріотизм журналіста — у професійному і чесному виконанні свої професійних обов’язків. Бо найвища місія журналіста — говорити суспільству правду про країну, про саме суспільство, про владу, яку воно обирає, якою б гіркою ця правда не була.
Ви виконаєте свій обов’язок громадянина, якщо будете професійними журналістами.
Точність у представленні фактів, повнота інформації, достовірність, збалансованість, відділення фактів від коментарів, оперативність — шість базових професійних стандартів, якими повинен оперувати у своїй роботі кожен журналіст.
Це особливо актуально сьогодні, коли Україна перебуває під тиском російської пропаганди. Коли багато кому здається, що втеча у поле контрпропаганди захистить наше суспільство від впливу чужих маніпуляцій. Але це не так. Єдиним захистом від брехні та пропаганди є правда. Правда не як абстрактна філософська категорія, яку кожен розуміє по-своєму, бо в кожного вона своя. А правда — як фармацевтична точність у фактах та неупередженість у судженнях.
Мисліть критично. Ставте все під сумнів.
Якщо вам доведеться писати про цю війну, або про інші війни, не забувайте про людей та їхні страждання. Тільки людина завжди має бути у центрі вашого журналістського всесвіту.
Українська журналістика разом з країною пройшла складний шлях трансформації. Державна цензура та партійний контроль в часи СРСР, відносна демократизація в часи Леоніда Кравчука, темники та «олігархізація» медіа в часи Леоніда Кучми, свобода без відповідальності та джинса і корупція в медіа — в часи Віктора Ющенка, концентрація медіа в руках однієї «Сім’ї» та встановлення монополії на інформаційний порядок денний — в часи Віктора Януковича. У часи Петра Порошенка та Володимира Зеленського — війна.
Журналістам, які мали власну позицію і принципи було складно в усі часи. В усі часи свободи було не багато і не мало. Її було рівно стільки, скільки ми готові були взяти. Цінуйте свободу. Свободу в собі. Не свободу «від», а позитивну свободу «для».
Ви обрали цю професію і маєте бути свідомі того, що вона не завжди така романтична, як здається на перший погляд. Це не лише блиск телекамер і слава. Якщо ви маєте загострене почуття справедливості і жагу до правди, ви завжди працюватимете в умовах тиску: медіавласників, держави й суспільної думки. Ваш особистий рівень свободи визначатиметься тим, на скільки ви зможете протистояти цьому тиску.
За цю роботу вам не завжди багато платитимуть. А інколи не платитимуть взагалі. Але цей факт в жодному разі не знімає з вас відповідальності.
Відповідальність — це ще один принцип, про який має завжди пам’ятати журналіст. Я б його поставила на перше місце.
Ваша зброя сьогодні — це ваше слово. А слово — це велика відповідальність. Кожного разу пам’ятайте: в умовах війни ціною вашої найдрібнішої помилки може бути чиєсь життя, або й ваше.
Не має вищої цінності, ніж людське життя. Коли не знаєте як чинити, слухайте своє серце і зберігайте в ньому любов до людей. Не бійтеся. Бережіть себе.