Журналіст має розуміти економіку свого видання

Андрій Яніцький
Андрій Яніцький
Директор Центру журналістики Київської школи економіки (KSE) Андрій Яніцький ділиться своїми роздумами про роль медіадосліджень у навчальному процесі та у виборі роботи.

Після дев’яти років роботи в онлайн-медіа LB.ua я шукав нову роботу. Місяць-півтора ходив на співбесіди. Було багато пропозицій, але все чимось не підходило. Думав над тим, що робити далі. Коли президент Київської школи економіки (KSE) Тимофій Милованов запропонував мені очолити Центр журналістики при цьому приватному університеті, я подумав: «Клас, це те, що треба!». Розумів, яких знань з економіки не вистачає журналістам, щоб писати краще.

Кілька слів про моє місце роботи. Київська школа економіки – це не тільки бізнес-школа. Це звичайний університет, просто приватний. У нас немає державного фінансування, як у КПІ, КНУ чи НаУКМА, тому й немає тисяч студентів, як у цих вишах. У нас навчається 200-300 осіб.

Центр журналістики KSE – це навчальний та дослідницький проєкт, заснований 2017 року Київською школою економіки, компаніями VISA, ICU та аналітичною платформою VoxUkraine. Коли у грудні 2018-го я очолив його, там вже були перші дослідження і перші випускники. Центр журналістики KSE не коректно було би порівнювати з журфаками. Ті пропонують магістерські або бакалаврські програми, вони ліцензовані в МОН і мають відповідати певним вимогам. Наприклад, керівник має бути доктором наук у сфері масових комунікацій, заступниками його мають бути два кандидати в доктори наук. До нас подібних вимог немає, бо ми не надаємо таких освітніх послуг. Ми не магістратура, а скоріше освітньо-дослідницький центр. Наш підрозділ консультує і вивчає медіа, займається підвищенням кваліфікації журналістів. Нас можна порівняти, наприклад, з Інститутом масової інформації, Інститутом розвитку регіональної преси, Media Development Foundation та іншими. Ми скоріше на цьому полі.

У Центрі щороку вчаться журналісти. Йдеться про підвищення кваліфікації, про короткострокові та середньострокові курси. В Київській школі економіки є й магістерські програми з бізнесу та економіки, зараз відкривається бакалаврська програма. Магістратури з журналістики ще немає, є лише навчальні курси для дорослих. Ми вчимо тих журналістів, які хочуть більше знати про економіку, про фінанси, про аналіз даних, про енергетику. Це курси професіоналізації для працівників медіа.

На мій погляд, журналіст, який пише на тему економіки або на іншу тему, має бути фахівцем. Іноді журналісти з «корочкою» економіста нічого не тямлять в економіці. А іноді журналісти без відповідної освіти, але які роками писали на цю тему, розуміються на ній краще за будь-кого. Диплом нічого не каже про знання людини, а ось досвід та вміння безперервно вчитися – більш промовисті. Якщо ви збираєтеся писати про економіку, маєте цікавитися цим. Читати книжки, знати які є економічні школи, закони економіки. Це буде хороша передумова для старту. Чи буде це формальна освіта з дипломом, чи буде це як хобі або досвід як підприємця – це вже питання десяте.

Я, звісно, мрію про магістерську програму з міжнародної бізнес-журналістики, але це доволі дороге задоволення, а журналісти платити повну суму за навчання не зможуть. Зараз за навчання на наших програмах платять або грантодавці або комерційні структури.

Щодо досліджень, то одне з перших було присвячене тому, як медіа використовують Facebook для поширення своїх матеріалів, наскільки активно аудиторія взаємодіє зі сторінками таких медіа. Для цього у Центрі журналістики вирішили подивитися на фактичні дані Facebook. Було обрано 20 найбільших за охопленням українських ЗМІ, які мають сторінки у соцмережі та генерують власний контент. Самі слухачі Центру обрали одне медіа, збирали дані та аналізували роботу ЗМІ у соцмережі. Тобто навчальний процес допоміг провести це дослідження – learning by doing.

У 2019-му році ми поставили перед собою завдання: зрозуміти, чому вітчизняні медіа переважно збиткові, які є вади у бізнес-моделях. Чому в світі медіабізнес – це справді бізнес, а у нас часто – інструмент впливу олігархів на політику та суспільство. Спочатку ми вивчили західні бізнес-моделі, а потім подивилися, які є в нас. Це було корисно не стільки для навчального процесу, скільки для нашої консультаційної діяльності. Ми могли давати поради ЗМІ, як їм покращити своє фінансове становище. Ми також розіслали поради донорам, які дбають про фінансове здоров’я медіа. Робили презентації дослідження для слухачів наших курсів. На мій погляд, журналіст повинен розуміти економіку видання, в якому працює. І ми доносимо цю думку до студентів.

Торік ми провели дослідження про «клубні» моделі підтримки медіа. До нас звернулося за порадою видання Слідство.Інфо. Їм було цікаво, як використовують цю модель західні медіа, які обстоюють суспільний інтерес. Ми подивилися на досвід дев’яти таких ЗМІ на заході. Було цікаво, які вони пропонують переваги, подарунки для своїх читачів, скільки коштує підписка. Так ми допомогли Слідству.Інфо запустити власний клуб прихильників. 

Навіщо ця інформація, наприклад, нашим студентам? Переконаний: якщо ти не розумієш, звідки у видання гроші, то легко потрапиш на роботу до поганої компанії. Я не схильний звинувачувати всіх співробітників каналів 112, NewsOne, ZIK. Знаю історії, коли людина приїздить з регіону до столиці, і для неї всі центральні канали – однакові. Людина приходить на співбесіду, чує солідну суму зарплати, погоджується працювати. Її не цікавить, хто дає гроші. Тільки згодом вона розуміє, що потрапила не на телебачення, а в пропагандистську машину. І намагається звідти звільнитися якомога швидше.

Тому, якщо ви розумієте бізнес-модель видання, якщо знаєте, що гроші «чисті», то легше працювати. Якщо розумієш, що у видання сталі джерела фінансування, спокійніше живеться. Важливо також, щоб джерела фінансування були диверсифіковані. Якщо у видання є один грантодавець або один власник – це не дуже надійна історія. Наприклад, у Центру журналістики є різні джерела фінансування, і це гарантує нашу незалежність та неупередженість.

Фото: Facebook-профіль Андрія Яніцького

Коментарі