Як розібратися, хто є хто серед світових медіа, якщо бракує часу та ресурсів на самостійне дослідження.
Через світові медіа люди з різних куточків планети формують свою думку про війну в Україні. Це стосується й української аудиторії. Після повномасштабного вторгнення наші медіа стали дедалі частіше цитувати матеріали міжнародних колег про війну. Адже ті, по-перше, мають більше шансів отримати ексклюзив від українських високопосадовців. По-друге, можуть гостріше оцінювати рішення української військової та політичної верхівки, а також очільників західних держав. Тому маємо розуміти, що собою являють ці медіа: кому вони належать, які у них політичні преференції, які теми для них пріоритетні.
Це розуміння можна сформувати завдяки посібнику «Що варто знати про найбільші світові медіа», який підготувала команда Українського інституту медіа та комунікації та студентка Могилянської школи журналістики Ольга Бобровська.
У посібнику є:
- огляди медіаринків Великої Британії, США, Німеччини, Франції та арабського регіону;
- мультимедійні огляди 18 медіа зі згаданих країн.
Огляд кожного медіа складається з чотирьох блоків.
Історія. Цей пункт показує важливі моменти у житті медіа від дня його заснування до сьогодення. Зазвичай йдеться про зміну власників, досягнення ключових головних редакторів, випробовування нових технологій та форматів, резонансні матеріали (особливо ті, у яких висвітлюються політичні скандали та збройні конфлікти), вихід медіа на інші ринки, визначення його унікальної риси (наприклад, рожевий колір газети Financial Times або позиція The Economist не вказувати авторства в матеріалах). В історичних блоках деяких медіа додатково висвітлюється контекст, в умовах якого вони розвивалися. Наприклад, в огляді про Agence France-Presse (AFP) можна детально прочитати про її багаторічну угоду з кількома великими агенціями з інших країн, яка діяла з другої половини 19 століття до 1920-х. Згідно з угодою, кожній агенції виділялася певна зона у світі для збору та розповсюдження інформації. Зараз, у час глобалізації, таку ситуацію складно уявити, а тоді медіа доводилося об’єднуватися між собою, аби не витратити всі кошти на передачу інформації з однієї точки в іншу.
Політична позиція. У цьому блоці розповідається, як медіа висвітлювало ті чи інші політичні та геополітичні питання, наприклад, реагувало на результати виборів у своїй країні та США, яких кандидатів підтримувало, як ставилося до політики ключових високопосадовців, як висвітлювало конфлікт Ізраїлю та ХАМАС. Окрема увага приділяється цінностям, які медіа декларує, наприклад, боротьбі з кліматичними змінами, гендерній рівності.
Висвітлення війни в Україні. Цей пункт зазвичай розпочинається з опису розділу російсько-української війни на сайті медіа: чи є взагалі, наскільки його помітно, які матеріали там публікують та з якою частотою. Далі аналізується, як медіа пише про Україну від початку повномасштабного вторгнення, яких наративів дотримується та наскільки ті на користь України (наприклад, як медіа пише про бригаду «Азов», чи його автори закликають уряди своїх країн допомагати Україні, чи шукають «хороших» росіян, кого вважають відповідальним за війну — російське суспільство чи лише Путіна).
Інформація про кореспондентів медіа, які висвітлюють війну в Україні. Акцент на журналістах, які постійно працюють в Україні: це можуть бути як українці, так і іноземні кореспонденти. Зазначається, з якого року журналіст працює в цьому медіа та з якого — висвітлює війну в Україні (нерідко це люди, які в Україні почали працювати задовго до повномасштабного вторгнення, а часом це колишні московські кореспонденти медіа). Згадуються їхні попередні ключові місця роботи, а також їхні книги про Україну чи Росію.
Що загалом може отримати читач посібника:
- Підвищення «імунітету» до фейків. Російська пропаганда роками намагається нав’язати думку, що світові медіа висміюють українців та всіляко пророкують їм поразку. Наприклад, росіяни регулярно поширюють у мережі фальшиві обкладинки-карикатури французького сатиричного видання Charlie Hebdo, на яких то Зеленський «вимагає переказати Україні гроші від імені загиблих пасажирів батискафа «Титан»», то бойовики ХАМАСу «тримають в руках українську зброю». Та якщо уважно стежити за Charlie Hebdo (або прочитати огляд про нього в посібнику), можна помітити, що більшість його карикатур присвячені суспільно-політичній ситуації у Франції.
- Інформаційну стійкість. Через надмір інформації про війну в Україні дехто може почуватися розгубленим, а то й безпорадним. Дехто може уникати новин та/або шукати розради у людей, які пропонують «магічні» способи розв’язання проблем. Цей посібник не поділяє медіа на хороші та погані джерела, але 1) критично їх оцінює 2) переказує коротко найважливіше, тож людині не доводиться споживати багато інформації, аби розібратися що й до чого.
- Інший погляд на особистість чи явище. Наприклад, в українському сегменті соцмереж прихильно ставляться до Бориса Джонсона через те, що він відкрито та регулярно висловлює підтримку Україні. А в деяких британських медіа, як-от The Guardian, його внутрішню політику завзято критикують.
Посібник «Що варто знати про найбільші світові медіа» може стати в пригоді викладачам таких дисциплін як «Міжнародна журналістика», «Міжнародні медіакомунікації», «Міжнародна медійна аналітика», «Історія зарубіжної журналістики». Його можна надавати на опрацювання як додаткове джерело у межах курсу «Історія української журналістики» (наприклад, для порівняння роботи українських та західних медіа в першій третині 20 століття).
Але цей посібник корисний і уже практикуючим журналістам, особливо тим, які тільки розпочинають свою кар’єру, і загалом усім, хто хоче більше орієнтуватися у складному світі світових медіа.
Переглянути посібник можна за посиланням: https://e-courses.jta.com.ua/e-manuals/svitovi-media/
Якщо вам цікаво, як про Україну пишуть медіа сусідніх держав або країн, які остерігаються висловлювати свою остаточну позицію щодо війни, просимо підтримати продовження цього проєкту. Ви можете переказати кошти на наш рахунок за реквізитами, вказаними на нашому сайті: https://www.jta.com.ua/pidtrymaty/ Загалом наша мета — зібрати 200 тисяч гривень, які підуть на оплату роботи журналістів та редактора, які розкажуть історії більшої кількості медіа, які працюють на різних континентах.