Міжнародна експертна група (до якої увійшла й виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик) в рамках проєкту «Медіа діалог» (Киргизстан) за фінансової підтримки Європейського Союзу весною 2021 року проаналізувала стан журналістської освіти в Киргизстані та напрацювала рекомендації щодо можливих системних змін. Статтю з результатами дослідження опублікувала освітня платформа медіаорганізації IWPR Central Asia – CABAR.asia. Ми републікуємо її українською мовою.
Журналістська освіта у всіх країнах світу стоїть перед новими викликами через стрімкий розвиток медіатехнологій, а також через нову інформаційну та віртуальну реальності, породжені цим розвитком. Частиною цієї реальності є фейки, дезінформація, пропаганда, які підривають основи незалежної журналістики та створюють нові етичні дилеми для медіа та журналістів. Університети не встигають так швидко модифікувати свої навчальні плани, залучити компетентні кадри та облаштувати навчальні студії для ефективної підготовки майбутніх журналістів. Саме тому у світі активно розвивається у тому числі й неформальна освіта. Медіаіндустрія реагує на нестачу якісних журналістських кадрів відкриттям своїх шкіл, більш мобільних та гнучких, не обмежених рамками бюрократичної системи акредитації.
Особлива ситуація з журналістською освітою склалася в країнах пострадянського простору в різних регіонах колишнього Радянського Союзу. Деякі з цих країн (включно із Киргизстаном) мають досить слабку університетську систему підготовки майбутніх журналістів. Причиною такого стану справ, як правило, є несприятлива економічна ситуація, і як наслідок – слабкий/проблемний ринок ЗМІ. Відсутність якісних, оснащених новими технологіями, незалежних ЗМІ, які йдуть в ногу зі світовими медіа трендами, впливає і на розвиток системи журналістської освіти.
Крім того, деякі країни все ще залишаються в парадигмі радянського розуміння системи журналістської освіти, що призводить до невиправданого домінування теоретичних дисциплін в рамках навчального процесу (іноді з певним ідеологічним компонентом) над практичним підходом до підготовки майбутніх журналістів. Серйозна трансформація та відхід від цього можливі за умови швидкого проведення освітніх реформ. Але оскільки як уряди, так і топ-менеджмент університетів, не завжди до цього готові. Тому одним із рішень можуть стати «маленькі кроки» на рівні факультетів/кафедр журналістики: навчання викладачів; впровадження в навчальний процес проектно-орієнтованого та проблемно-орієнтованого підходів (PBL), які ґрунтуються на практиці; налагодження контактів з медіаіндустрією та залучення студентів в робочий редакційний процес; відслідковування світових медіатрендів.
Американський журналіст Ерік Ньютон (Eric Newton), описуючи зміни в системі журналістської освіти та її мабйтнього, виділив декілька напрямків, над якими потрібно працювати університетам, а саме: 1) створювати університетські лабораторії новин; 2) впроваджувати інновації: стежити за новими технологіями та використовувати їх в процесі навчання; 3) навчати студенів працювати в команді: тільки в інтегрованих невеликих командах, які складаються з дизайнерів, програмістів, журналістів та інших спеціалістів народжуються сучасні медіапродукти; 4) налагодити співпрацю професорів та практикуючих професійних журналістів/редакторів.
Ці та інші кроки можуть призвести до поступових, але більш глобальних змін в системі журналістської освіти, у тому числі в Киргизстані.
В чому полягають головні проблеми журналістської освіти?
Системні проблеми, які серйозно гальмують необхідні трансформації в системі журналістської освіти, були виявлені в процесі оцінки практичного компонента журналістської освіти в університетах Киргизстану. Команда провела інтерв’ю з керівниками програм журналістики в п’яти університетах: в Киргизькому державному університеті ім. І.Арабаєва (КГУ), Бішкекському державному університеті (БГУ), Киргизькому національному університеті ім. Ж. Баласагына (КНУ), Киргизько-російському університеті (КРСУ), Американському університеті Центральної Азії (АУЦА). Також були проінтерв’юйовані редактора та журналісти низки місцевих ЗМІ.
Проведені опитування виявили, чи співпрацюють університети з медіа індустрією і яким чином; який зміст навчальних програм та чи включені в них практичні предмети з журналістики; чи мають університети достатні інституційні та технічні можливості для підготовки журналістів.
Ключовий висновок полягає у тому, що модель журналістської освіти, яку пропонують державні університети Киргизстану, застаріла, не відповідає сучасним вимогам медіа індустрії та потребує трансформації. Орієнтація на практичний компонент існує формально (в навчальних планах), але на практиці домінують теоретичні дисципліни. Практичні дисципліни також не орієнтовані на навчання в умовах, наближених до редакційних, а у більшості випадків мають достатньо теоретичний компонент (наприклад, акцент на теорії жанрів, а не на навчанні навичкам роботи в різних жанрах). Тому є потреба у посиленні практичного компоненту в процесі навчання майбутніх журналістів.
В журналістській освіті Киргизстану домінує гуманітарна складова: надто багато уваги приділяється літературі та мовам (російському, киргизькому, або ж англійському чи іншим іноземним), у той же час такі предмети як новинна журналістика чи журналістика даних, відсутні.
Приватні університети, створені завдяки інвестиціям США та Туреччини, як, наприклад, Американський університет Центральної Азії (АУЦА) чи «Манас», будуть навчальний процес за західними освітніми моделями та методиками. Але часто ці університети більше уваги приділяють стратегічним комунікаціям та PR, а не журналістиці.
Потребує уваги й викладацький склад журналістських освітніх програм. Низька оплата праці та відсутність достатніх умов для підвищення кваліфікації знижує мотивацію викладачів, що негативно впливає на якість освіти.
Ще одна проблема – це нестача сучасної навчальної літератури по журналістиці, у першу чергу киргизькою мовою, яка б відображала останні медіа тренди та була б адаптована до киргизького контексту.
Також важливо звернути увагу, що відсутнє таке професійне середовище, яке б стимулювало зміни на рівні університетської освіти.
Головна проблема більшості університетів – це формальний підхід до журналістської освіти, який полягає в суворому дотриманні акредитаційних вимог, але не потреб медіа індустрії та новим трендам розвитку медіа.
Освітні програми державних університетів негнучкі через акредитаційні вимоги та недостатнє фінансування.
За формальними критеріями у більшості навчальних програм із журналістики присутні і теоретичні (в тому числі базові), і практичні дисципліни. Найбільший відсоток теорії (70%) – лише в КРСУ. В інших університетах або 40% теорії та 60% практики, або по 50% (за оцінками самих університетів).
Проте в деяких університетах не викладають новинну журналістику, а саме ця дисципліна має бути базовою в навчанні журналістів. І навіть там, де є практично орієнтовані дисципліни, стоїть питання якості викладання. Існує серйозна невідповідність навичок та потреб ринку. Роботодавці повідомляють про значний дефіцит необхідних навичок. Так, редактори ЗМІ, які були проінтерв’юйовані, критично відгукувались про підготовку студентів факультетів журналістики. Вони відзначали, що випускники якраз не володіють повним набором професійних та інших навичок, щоб працювати в редакціях одразу після закінчення вишу. Редакції змушені донавчати чи перенавчати більшість випускників, щоб вони могли працювати хоча б репортерами. В редакціях критично оцінюють спеціалізовані знання, які отримують в університетах майбутні журналісти. Так, редактори жалілися на те, що студентам-журналістам часто не вистачає знань про предмет, про який вони пишуть. Для якісного висвітлення політики, економіки, банківської системи, системи охорони здоров’я та багатьох інших сфер потрібна серйозна підготовка. Відповідно роль університетів в такій підготовці – ключова. Але в частині киргизьких університетів, де проводилось інтерв’ювання, спеціалізація відсутня.
Така ситуація – наслідок того, що викладання в киргизьких університетах, як і раніше, зосереджено на тому, щоб студенти отримували знання (а не навички), часто із застарілим змістом, що не відповідає світовим медіатрендам.
Методика підготовки майбутніх журналістів не спрямована на отримання практичних навиків (у першу чергу збирати, обробляти та аналізувати інформацію; писати тексти чи знімати сюжети в різних жанрах, дотримуючись професійної етики та стандартів, і т.д.). Так, тільки в одному університеті сказали, що їхній навчальний план включає підхід, який імітує робочі редакційні процеси.
Замість цього в деяких університетах присутнє розуміння журналістики як продовження літератури. Це помилкове розуміння професії у ХХІ столітті. Такий підхід використовувався в радянський час, але сьогодні він викривлює методологічні підходи роботи з майбутніми журналістами. Випускники університетів які стали редакторами та журналістами, також відзначають значний вплив радянського минулого. А результати обговорення у фокус-групі показали, що в середовищі викладачів присутня ностальгія за радянським минулим.
Ще одна негативна тенденція – це погане володіння мовами, у першу чергу киргизькою, через низький рівень шкільної освіти. Тому деякі університети додатково вводять вивчення киргизької мови. Проте випускників вишів, які володіють киргизькою на достатньому рівні, щоб працювати в киргизомовних ЗМІ, дуже мало. На цю проблему вказували редактори та журналісти під час інтерв’ю. також були скарги і на рівень володіння російською мовою.
Підсумовуючи перелік головних проблем в журналістській освіті Киргизстану, не можна оминути ще одне питання – об’єднання програм з журналістики та зв’язків з громадськістю. Ці навчальні курси мають бути чітко розмежовані. Адже в журналістів та спеціалістів із зв’язків з громадськістю різні професійні цілі, відповідно вони мають володіти різними навичками, і їхня підготовка повинна здійснюватися по-різному.
Чи можна змінити систему журналістської освіти та як?
Навіть в умовах існуючого забюрократизованого освітнього процесу, який не дозволяє швидко трансформувати систему журналістської освіти, зміни можливі за наявності бажання самих університетів.
У першу чергу треба приділити більше уваги практичному компоненту навчання майбутніх журналістів. Цьому може допомогти посилення партнерства університетів з редакціями ЗМІ та пошук оптимальних моделей співпраці. Також необхідно переглянути підходи до викладання окремих дисциплін, у першу чергу практично орієнтованих. Це завдання – короткострокове і цілком посильне для університетів.
Проте серйозна трансформація системи журналістської освіти в Киргизстані вимагає комплексних та довгострокових рішень.
У першу чергу мова йде про перегляд внутрішньої системи моніторингу якості журналістської освіти. Ефективна система моніторингу якості освіти дуже впливає на освітній процес та змушує університети змінюватися. Побудова такої системи вимагає комплексних змін, в які повинні бути залучені багато стейкхолдерів, у тому числі й з боку держави. Просування таких змін – часто доволі довгий процес. Але університети можуть зробити самостійно перший крок і переглянути внутрішню університетську систему моніторингу якості журналістської освіти. Орієнтація на результат (тобто на набуття студентом практичних навичок, а також знань, необхідних в майбутній роботі) повинна бути основою будь-яких змін.
Разом із вибудовуванням нової системи моніторингу якості освіти потрібно модернізувати й навчальні програми із спеціальності «Журналістика», а також створити умови для кооперації університетів та медіа індустрії.
Ще один напрям, з яким потрібно серйозно працювати, – це перекваліфікація викладачів журналістики. Потрібна сертифікована програма для підвищення кваліфікації, яка повинна включати: а) сучасну методику викладання, яка базується на проблемно- та проєктноорієнтованих підходах (PBL); б) сучасні підходи до оцінки знань та навичок студентів-журналістів; в) методику дистанційного навчання; г) моделі викладання практичних журналістських дисциплін; д) створення навчальних матеріалів в мультимедійних форматах.
До речі, створення навчальної літератури та навчальних матеріалів (в тому числі в мультимедійних форматах) для майбутніх журналістів, а також і для самих викладачів, які б відображали світові медіатренди і враховували місцевий контекст, – це ще один виклик і завдання одночасно.
Також факультети журналістики киргизьких національних університетів дуже потребують створення медіалабораторій, обладнаних сучасною технікою, та залучення спеціалістів, які вміють на ній працювати. Не всі університети мають свої теле- та радіостудії. А деякі існуючі дуже застаріли і не відповідають сучасним вимогам медіа індустрії (відповідно навчати на такій техніці не має сенсу). Звичайно, це проблема в тому числі фінансового характеру. Але її можна вирішити хоча б частково шляхом участі в різних міжнародних проектах, спрямованих на розвиток системи освіти.
Проте одне із найважливіших і найскладніших завдань – це створення розвиваючого професійного середовища для викладачів журналістики, які виховують нові покоління журналістів. Вона потребує не лише достатнього фінансування (доступ до світових платних наукових баз, навчальних платформ та медіарсервісів; участі в міжнародних медіа конференціях, які проходять в різних країнах світу і т.д.), але й розуміння, яким має бути це середовище і які завдання перед ним стоять у сучасному світі. У цьому сенсі, викладання журналістики може бути каталізатором змін майже всіх аспектів суспільного життя та освітнього сектору.
Ця публікація підготовлена на основі дослідження, проведеного в рамках проєкту «Медіадіалог» (Киргизстан) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторів та проєкту «Медіадіалог» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Фото: Діана Дуцик