Розуміння методів дослідження може допомогти громадськості відрізняти достовірні наукові твердження від хибних. Люди, які довіряють точним наукам, більш схильні повірити й у псевдонауку, зазначається у новій статті, що вийшла у Journal of Experimental Social Psychology. Пропонуємо переклад головних тез дослідження.
Псевдонаука – це неправдива інформація, яка часто посилається науку або наукові терміни, дослідження чи явища. У ході чотирьох експериментів у США, дослідники попросили людей прочитати новини, які висловлювали неправдиві твердження щодо двох тем: (1) вигаданого вірусу, створеного як біозброя, та (2) наслідків для здоров’я генетично модифікованих організмів (ГМО).
Експерименти показали, що люди, які мали вищий рівень довіри до науки, з більшою вірогідністю довіряли і фейковим новинам, якщо ці новини мали наукові посилання. Ці люди також з більшою імовірністю погоджувалися, що історіями, які висвітлюють псевдонауку, треба поділитися з іншими.
З іншого боку, люди, які продемонстрували більш глибоке розуміння наукових методів, рідше вірили прочитаному і говорили, що цим слід поділитися, незалежно від того, чи були у тексті відсилки до науки.
Дослідники зазначають, що ці висновки суперечать нинішнім кампаніям з промоції довіри до наукових даних як способу боротьби з дезінформацією про COVID-19, носіння масок та вакцини. «Недостатньо сліпо вірити в науку», – каже провідний автор дослідження Томас К. О’Браєн (Thomas C. O’Brien), соціальний психолог, який вивчає вирішення конфліктів та довіру до інститутів, в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн.
«Важливо зазначити, що висновок нашого дослідження не в тому, що довіра до науки ризикована, а в тому, що, якщо її застосовувати у надто широкому розумінні, довіра до науки може зробити людей уразливими до псевдонауки», – говорить психолог О’Браєн та співавтори директорка Долорес Альбаррасин (Dolores Albarracín) з Університету Пенсильванії та Раян Палмер з Іллінойського університету в Урбана-Шампейн.
Автори зауважують, що непрофесійній аудиторії важко повністю зрозуміти складні теми, наприклад походження вірусу чи як ГМО може вплинути на здоров’я населення. Вони пропонують більш стійке рішення для протидії дезінформації – допомогти суспільству розвинути тип наукової грамотності, відомий як методологічна грамотність. Учені пояснюють, що люди, які розуміються на наукових методах та дизайнах досліджень, можуть краще оцінити заяви про науку і дослідження.
В інтерв’ю електронною поштою Альбаррасин зазначила, що загальна довіра до науки може змусити людей, які за інших умов відкинули б теорії змов, вірити у них, якщо таку інформацію подаватимуть у прив’язці до науки і з посиланням на вчених та академічні дослідження. Співпрзмовниця додає, що скептицизм – це здорова та суттєва частина науки.
«Заперечення зміни клімату, ірраціональні побоювання щодо ГМО чи вагання щодо вакцинації – це про просування довіри до науки», – наголошує Альбаррасін. – Довіра до науки має відігравати вирішальну роль у збільшенні суспільної підтримки фінансування науки, посиленні освіти у сфері точних наук та відокремленні надійних від ненадійних джерел. Однак, довіра до науки не всесильна і може створити вразливість до псевдонауки, адже довіряти означає не бути критичним».
Як проходило дослідження
Щоб перевірити, чи довіра до науки робить людей більш сприйнятливими до псевдонауки, дослідники провели чотири експерименти, залучивши майже дві тисячі дорослих американцями. Для двох експериментів добровольців залучили за допомогою онлайн-платформи для краудсорсингу Amazon Mechanical Turk, вибірку двох інших забезпечила дослідницька компанія Dynata. У кожному експерименті брало участь кілька сотень людей. Тривалість була від двох днів до трохи більше тижня.
Для кожного експерименту дослідники обирали учасників випадковим чином і просили їх прочитати новину та заповнити онлайн-анкету, в якій, серед іншого, запитували, чи вірять вони цій статті та чи варто поділитися нею з іншими.
В одній з новин вчені провідних університетів нібито стверджували, що вигаданий «вірус Вальца» був створений у лабораторії, і що уряд США приховує, що його створено як біологічну зброю. В іншій історії згадується справжнє дослідження, яке підтверджує ідею про те, що у мишей розвиваються пухлини після споживання ГМО. Для порівняння, дослідники дали кільком людям прочитати версії новин, де джерелами інформації були не вчені чи дослідники, а активісти.
Щоб оцінити рівень довіри учасників до науки, дослідники попросили їх вказати, чи погоджуються вони з такими твердженнями, як «Вчені зазвичай діють правдиво і рідко підробляють результати» та «Біблія дає міцнішу основу для розуміння світу, ніж наука». Люди також відповідали на запитання з кількома варіантами вибору, покликаними оцінити, наскільки добре вони розуміють наукову методологію.
В останньому експерименті перед прочитанням учасникам надавався опис завдання, який мав спрямувати їхній хід думок у потрібне русло. В одному з них передбачалося налаштувати читачів на довіру до науки. Їм пропонували навести три приклади того, як наука врятувала життя чи принесла людству іншу користь. Інший опис мав спрямувати на більш критичний підхід і змусити учасників «думати своєю головою, а не сліпо довіряти всьому, що написано у ЗМІ та інших джерелах».
Результати показують, що респонденти, яких спрямовували на довіру до науки,частіше вірили псевдонауковим твердженням, ніж респонденти, яких налаштовували на критичність.
Важливе обмеження
О’Браєн та Альбаррасин зазначили, що у учасників дослідження не було можливості перевірити прочитану статтю в інших джерелах. У реальному житті деякі учасники могли б спробувати порівняти наданий матеріал з іншими публікаціями у медіа.
За словами Альбарассин, люди, які добре вміють перевіряти джерела, побачили виявили б, що дослідження про ГМО, про яке згадувалося в одному із наданих респондентам матеріалів, згодом було відкликане журналом, який його опублікував. Як зазначили у науковому журналі, ретельніше вивчення деталей показало, що малий розмір вибірки не дозволяє робити достовірних узагальнень.
Пропозиції для журналістів
Висновки, описані у статті Томаса О’Браєна і його колег, можуть бути важливими для ньюзрумів.
Альбаррасин пропонує журналістам, які висвітлюють дослідження, описувати у своїх текстах процес оцінки якості дослідження. «Репортерам варто пояснювати у текстах, як дизайн дослідження та методологія могли б вплинути на результати», – додає вона.
Такі дії можуть допомогти громадськості навчитися оцінювати наукові твердження. «Журналісти могли б регулярно повідомляти про сумніви та непевність, а також про сильні та слабкі сторони методу, і таки чином спрямовувати свою аудиторію», – вважає дослідниця. І додає, що було б корисно, якби журналісти більше писали про відмінність між наукою та псевдонаукою.
О’Браєн закликає журналістів вивчати терміни, які їм незрозумілі, але часто трапляються в академічній літературі. Це допоможе їм краще зрозуміти дослідження та пояснити його аудиторії. «Наприклад, що означає “рандомізація”, що таке “статистична значущість”, що означає “мати єдині підстави”, що таке “сліпе рецензування” і які його обмеження? Це, безумовно, речі, якими повинен цікавитися журналіст», – резюмує дослідник.
Оригінал: Trusting science leaves people vulnerable to believing pseudoscience, new research finds
Автор: Denise-Marie Ordway
Переклад: Ольга Ковальська
Фото: Belova59/Pixabay