У 2021-му році у видавництві ArtHuss вийшов переклад українською книги «Постправда» Лі Макінтайра. Автор намагається показати, що таке «визнання» не було раптовим і це тільки вершина айсберга. Передумови, які призвели до поширення постправди залишаються під водою. У своїй книзі він шукає відповіді на запитання: коли виникла «постправда»? Чим вона відрізняється від брехні? І найголовніше: як перемогти «постправду»?
Англійською книга вийшла у 2018-му році через два роки після того, як «постправда» стала словом року за версією «Оксфордського словника». Автор намагається показати, що таке «визнання» не було раптовим, і це тільки вершина айсберга. Передумови, які призвели до поширення постправди залишаються під водою.
У своїй книзі він шукає відповіді на запитання, коли виникла «постправда»? Чим вона відрізняється від брехні? І найголовніше: як перемогти «постправду»?
Лі Макінтайр багато уваги присвячує тогочасному американському контексту. Йдеться про перші два роки президентства Дональда Трампа, а саме його заяви на адресу журналістів та інтерпретація фактів на свою користь. Утім, теми постправди, маніпуляцій та «альтернативних фактів» жваво обговорювалися не тільки в американському суспільстві.
Книга складається з семи розділів.
- Що таке постправда?
- Заперечення науки як «дорожня карта» для заперечення постправди
- Джерела когнітивних спотворень
- Занепад традиційних медіа
- Злет соцмереж і проблема фейкових новин
- Чи призвів постмодернізм до постправди?
- Боротьба з постправдою
Дослідник показує роздоріжжя, після якого «щось пішло не так». Предтечею постправди називає постмодернізм із його скептичним ставленням до наукової правди. Ця книга занурить журналіста-практика в світ наукових теорій і розкаже, звідки росте коріння сьогоднішньої ситуації в інфопросторі. Науковець побачить відблиски теорій у сьогоднішніх медійних історіях.
Щоби проілюструвати, що таке постправда, у першому розділі Лі Макінтайр наводить приклад інтерв’ю в ефірі каналу CNN. Дослідник багато уваги приділяє прикладам і робить це дуже точно. Наведені уривки з інтерв’ю чітко дають зрозуміти думку автора, читач «впізнає» постправду.
Отже, в гостях у журналістки CNN Елісин Камероти – республіканець Ньют Гінгріч. Вони обговорюють фразу Дональда Трампа про те, що в містах США зростає рівень злочинності. Журналістка апелює до статистики ФБР про те, що злочинів навпаки стало менше. Гінгріч звертається до відчуттів аудиторії: «Люди відчувають більшу загроженість». Журналістка відповідає: «Гаразд, відчувають…, але факти це не підтверджують». Гінгріч: «Як політичний кандидат я спиратимуся на відчуття людей, а теоретиків залишаю вам».
Цей короткий фрагмент ілюструє тезу автора про те, що «постправда – це форма ідеологічної вищості, коли іншу особу прагнуть переконати в чомусь незалежно від того, є для того переконливі докази чи ні».
У наступному розділі Лі Макінтайр переходить до прикладів з історії США. Наводить приклад роботи тютюнових магнатів та їхнього лобі. Це ілюстрація маніпуляцій фактами зацікавленої сторони. Що ж сталося? У 1953-му році виходить наукова стаття, що доводить зв’язок між тютюном і раком. Тютюнові компанії вирішують дати інформаційну відповідь цьому катастрофічному для їхнього бізнесу матеріалу. Вони надрукували в американських газетах статтю про те, що «остаточний зв’язок» між тютюном та онкозахворюваннями не доведений. Як відомо, наука справді не може цього зробити, і не варто від неї цього вимагати. Але стаття охопила 43 млн читачів і посіяла сумнів. Лише у 1998-му році тютюновим компаніям довелося відповідати за цю маніпуляцію.
У наступному розділі Лі Макінтайр формулює важливі висновки про людські звички та психологію:
Коли ми піддаємося когнітивним упередженням, це часто нагадує процес мислення. Проте всі експериментальні дані свідчать, що особливо в тих ситуаціях, коли ми емоційно ставимося до якоїсь теми, наша здатність логічно мислити страждає» та «незалежно від того, ліберали ми чи консерватори, когнітивні упередження – частина нашої людської природи.
Книгу Лі Макінтайра легко розкласти на цитати. Простий, фактологічний виклад робить її переконливою. Автор не боїться робити висновки, які викликатимуть суперечки. «Мета об’єктивності не в тому, щоб надавати однаковий час правді і брехні, а в тому, щоб сприяти правді», – це один із них.
У 4-му розділі книги Макінтайр розглядає становлення і занепад американських телеканалів. Окрема увага – FOX News, найрейтинговішому каналу, який зіграв свою роль в обранні президентом Дональда Трампа. Автор знову вдало підібрав цитати, щоби проілюструвати дискусію щодо цього медіа.
Авторитетний журналіст Тед Коппел в гостях на FOX News сказав: «Ви привабили людей, переконаних, що ідеологія важливіша за факти». На його думку, FOX News зробив свого часу правильно, заявивши, що об’єктивності не існує. Втім, проблема в тому, що потім цей канал, за спостереженнями автора, навіть не намагався її досягнути.
Щоби показати, яку відповідальність несуть медіа перед суспільством, Макінтайр наводить приклад з кінця 19-го сторіччя. Вільям Герст і його газета Morning Journal задля своєї вигоди зробили все, щоб розпалити американо-іспанську війну. Гербст опублікував фейкові зображення, на яких кубинські посадовці нібито роздягали американських жінок. І війну вдалося спровокувати. «Якщо іспансько-американська війна почалася через фейкові новини, то хіба дивно, що й інша війна може початися з тієї самої причини?», – ставить риторичне запитання автор.
Далі Макінтайр аналізує події 20-го сторіччя і те, який вплив мали постмодерністи на становлення постправди. І доходить висновку, що частина відповідальності є на плечах представників цієї течії. Особливо – за один із їхніх постулатів про те, що наука не має монополії на правду.
Але як перемогти постправду? На щастя, книга не обмежується описом проблеми, але й дає відповіді. Макінтайр говорить, що потрібно опиратися будь-яким спробам затуманити факти. Він ілюструє цю думку цитатою американського сенатора Деніела Петріка Мойнігана: «Ви маєте право на власну думку, але не на власні факти». Ці слова сказані задовго до президентства Трампа, але часто їх згадують саме в часи постправди.
Автор переконаний: не варто погоджуватися з існуванням постправди, потрібно тиражувати перевірену точну інформацію і розвінчувати фейки. Чим більше медіа будуть поширювати виважених новин, тим менше місця у них залишиться постправді.
Як ця книга знадобиться у навчанні та викладанні
Книга буде корисна студентам та викладачам факультетів журналістики. Вона дає:
– точне уявлення про те, що є «постправдою» та що нею вважати не варто.
– занурює читача у дискусії, які відбувалися в американському середовищі щодо цього питання.
Книга буде корисна як майбутнім журналістам, так і медіаменеджерам, медіаюристам та спеціалістам з комунікацій та PR.
Для викладачів, крім суто інформаційної, ця книга може бути корисна ще й з іншої точки зору. Вона дає набір навичок та аргументів для того, щоб фахово провадити дискусію в аудиторії щодо питань постправди, fake news та маніпуляцій.