Засновник української платформи онлайн-курсів Prometheus Іван Примаченко пояснює, чому майбутнє за гібридними формами навчання.
Людина навчається протягом усього життя. З цією тезою сьогодні мало хто посперечається. Спочатку ми навчаємося в школі офлайн (принаймні, так було до пандемії), потім у нашому житті стає все більше онлайн-навчання. Жорсткий поділ на формальну і неформальну освіту стирається, втрачає сенс. По завершенні школи чи університету ми отримуємо атестат або диплом. По завершенні онлайн-курсу нам «вручають» неліцензований документ. Але вже зараз вага цих сертифікатів вища, ніж дипломи багатьох університетів.
Людина навчається протягом усього життя. З цією тезою сьогодні мало хто посперечається. Спочатку ми навчаємося в школі офлайн (принаймні, так було до пандемії), потім у нашому житті стає все більше онлайн-навчання. Жорсткий поділ на формальну і неформальну освіту стирається, втрачає сенс. По завершенні школи чи університету ми отримуємо атестат або диплом. По завершенні онлайн-курсу нам «вручають» неліцензований документ. Але вже зараз вага цих сертифікатів вища, ніж дипломи багатьох університетів.
Межа стирається, бо в сучасному світі на перший план виходить питання репутації і якості. І ми говоримо про те, що формальні навчальні заклади можуть бути партнерами неформальних платформ і навпаки. Наприклад, на Prometheus ми запустили партнерство з Львівською бізнес-школою, яка у нас розміщує свої онлайн-курси. Через партнерство ми можемо швидше і якісніше дати знання слухачам, ніж кожен сам по собі.
Майбутнє за гібридними формами навчання. Онлайн і офлайн, синхронна і асинхронна, формальна і неформальна освіти будуть поєднуватися.
На західних платформах відбуваються цікаві процеси. Можна зайти на Coursera чи EdX, знайти там курс MIT (Massachusetts Institute of Technology – ред.), пройти його. Не буде якогось особливого ліцензованого документу по завершенні, але вага цього курсу від одного з найкращих ВНЗ світу величезна. Потім із цим курсом можна пройти ліцензовану мікро-магістерську програму MIT! І найцікавіше, що вже з нею набагато легше буде вступити до «справжньої» магістерської програми MIT!
Звичайно, 2020-й рік сприяв цій синергії. Ми часто говоримо, що на платформах онлайн-курсів за рік відбулося вибухоподібне зростання слухачів. Наприклад, в Україні аудиторія Prometheus зросла до півтора мільйона слухачів. Але головні зміни не кількісні, а якісні. Для багатьох із нас до початку пандемії онлайн освіта була екзотикою. Коли хтось говорив, що вчиться на магістратурі в онлайн-режимі, це звучало дещо дивно. Сьогодні всі навчаються онлайн: діти, студенти, дорослі. Корпоративні курси проходять онлайн. Це стало нашим життям. І багато людей побачили, що це не гірше, ніж офлайн. Просто інакше.
Найбільший злам у свідомості відбувся навіть не у нас, а на Заході. Я рік навчався у Стенфорді, і з тих пір доволі щільно слідкую за тим, що там відбувається. Такі університети, як Стенфорд і Гарвард, погодилися минулий навчальний рік провести онлайн. За результатами навчання вони видадуть повноцінні дипломи. У них не буде жодних додаткових позначень, що студент рік вчився онлайн. І це революція! Бо досить довго топові університети говорили, що онлайн – це добре, але ніщо не може замінити старий-добрий офлайн на кампусі.
Ця тенденція синергії формальної та неформальної освіти є і в нас. Prometheus доволі давно плідно співпрацює з українськими університетами. У нас розміщували курси Києво-Могилянська академія, Київський політехнічний інститут, Київський національний університет. Український католицький університет останнім часом розмістив у нас курси для медиків та релігієзнавців. Думаю, співпраця тільки поглиблюватиметься. Можливо, в Україні цей процес іде повільніше. Наші ВНЗ не готові виробляти масові онлайн-курси з багатьох причин: нестача матеріальних ресурсів, фінансів.
Це потребує і часу викладача. З нашого досвіду, середня тривалість виробництва курсу – три місяці. Бувають і винятки, наприклад, якось лектор підготував цілий курс за один місяць. Це був дитячий імунолог Федір Лапій. Він знав, що хоче сказати, і курс був недовгий за тривалістю. Та були ситуації, коли на виробництво курсу (через його складність) ішло півроку.
Інша проблема, яка заважає цій синергії – це те, що викладачі університетів звикли працювати у невеликих онлайн-аудиторіях. Онлайн-курси вимагають іншої методології.
По-перше, потрібно розробити низку занять розрахованих на широку аудиторію.
По-друге, є процес відеовиробництва. Потрібно заняття зняти і змонтувати. У більшості українських ВНЗ немає студій для запису відеоконтенту.
По-третє, (і це надзвичайно важливо!) має бути розуміння, чому це важливо.
І, звичайно, потрібен класний викладач, який готовий витрачати власний час. В ідеалі його робота має бути профінансована. В українському державному університеті це складно реалізувати. На Заході з цим простіше, адже університет фінансово автономний. Установа просто приймає відповідне рішення та виділяє кошти в рамках бюджету.
Однак маю сказати, що виробництво відеозанять для будь-якого університету – це виклик. Я був свідком того, як у Стенфорді один дуже відомий викладач світового рівня намагався робити онлайн-курс. Йому потрібно було довго узгоджувати час зйомок, монтажу, отримувати купу дозволів…
Для викладача ВНЗ, який хотів би зробити онлайн-курс, є кілька порад.
По-перше, прописати навчальні цілі курсу: чому мають навчитися студенти, коли пройдуть цей курс. Це важливо і для офлайн-курсів, але чомусь, коли сідають робити онлайн-заняття, часто про це забувають.
По-друге, перед тим, як записувати відео, потрібно прописати, що ви хочете сказати. Для когось краще написати все слово в слово і читати з суфлера. Хтось пише текст слово в слово, а потім розповідає по пам’яті. Для дуже досвідчених лекторів може підійти варіант з опорним конспектом. Все індивідуально. Але приходити взагалі без тексту – це втрата і свого часу, і часу знімальної групи. Як правило, викладачам не дуже вдається імпровізувати, це деморалізує їх самих у першу чергу.
По-третє, варто приділити достатньо часу плануванню завдань курсу. Наука про навчання говорить, що воно ефективне тоді, коли активне. Коли навчання пасивне, тобто людина просто споживає інформацію, – це імітація, а не навчання. Неможливо навчитися писати, якщо не пишеш, програмувати, якщо не програмуєш, робити маркетингову стратегію, якщо не робиш її.
Тут онлайн і офлайн, формальна і неформальна освіта теж подібні.