Торік у видавництві «Наш формат» вийшла книга Марка Лівіна «Сторітелінг для очей, вух і серця». Вона розказує про рецепти успішних історій і відповідає на запитання: «Як цікаво розказати історію?», «Що може історію зіпсувати?», «Для чого нам взагалі потрібен сторітелінг? У вступі до книги Марк Лівін пише, що людям потрібні історії, щоб пізнавати себе через досвід і називати речі зручними іменами. Автор пропонує називати цю книгу «набором кубиків», з яких можна скласти свою історію.
Лівін М. Сторітелінг для очей вух і серця», – К.: Наш формат, 2020, – 184 с.
Книга складається з трьох великих блоків: «Скорочена історія історій», «Що писати» і «Як писати». Але також вона наповнена примітками, схемами та QR-кодами на корисну інформацію в інтернеті. Деякі особливо важливі слова обведені, наче олівцем у блокноті.
Головна особливість книги – це зосередженість на самому понятті «історія» як основної складової частини журналістики. Працівники медіа розказують історії; і чим цікавіше, тим вони більш професійні. Марк Лівін приділяє багато уваги тому як це робити.
Перший розділ книги наповнений відсилками до історії: античність, часи Колумба, дев’ятнадцяте сторіччя. Цікавий він такими корисними для нашого конструктора елементами, як переліки архетипічних сюжетів. Марк Лівін пропонує кілька наборів на вибір. Перший – від французького письменника, театрознавця Жоржа Польті. Це 36 драматичних ситуацій: «порятунок», «помста за злочин», «каяття», «самопожертва в ім’я ідеалу» тощо. Письменник Крістофер Брукер пропонує простішу версію «семи основних сюжетів».
Книга також детально зосереджується на класифікації Хорхе Луї Борхеса. Той стверджує, що існує тільки чотири історії, метанаративи: «Оборона дому» («Іліада»), «Повернення» («Одіссея»), «Пошук» («Ясон»), «Вбивство Бога» («Євангеліє»).
Перший блок увінчується розповіддю українського письменника Любка Дереша. Він ділиться своїми думками: «…від хорошої історії я чекаю, що вона увійде мені в серце і зробить якусь переміну там».
Тут варто сказати, що в книзі-конструкторі є 10 доволі великих деталей (приблизно третина всього тексту). Це історії людей, які так чи інакше дотичні до сторітелінгу. Літературний критик Євгеній Стасіневич, журналіст Андрій Баштовий, філософ Володимир Єрмоленко та інші. Такі історії трохи змінюють оптику і дозволяють поглянути на проблематику сторітелінгу очима інших людей. Деякі слова надихають. «Сильні бренди завжди знають свою людину в обличчя», – говорить стратегічний директор рекламної агенції Banda Ярослав Сердюк. Ця думка допомагає краще зрозуміти роботу журналіста, який так само має уявляти свою аудиторію. Це сильна сторона таких історій.
Та подекуди ця нова оптика розмиває фокус і тема сторітелінгу зникає за подробицями дитинства героїв книги та їхніми роздумами про життя, сім’ю та роботу. Читачу ніби пропонується оцінити: а як же ці 10 людей самі розказують історії? Але якщо ми тримаємо в руках конструктор, то такі історії – це великі, громіздкі деталі. Красиві, але не завжди можеш їх використати для своєї конструкції.
Ще один важливий акцент від Марка Лівіна: історії мають бути про людей і для людей. Універсальне правило для сторітелерів усіх професій. По допомогу автор книги звертається до філософа Людвіга Вітгенштайна. Йому належить ідея про те, що людям потрібна не просто інформація, а картинка, приклад. Надзвичайно важлива деталь, яка бореться з такими ворогами сторітелінгу, як абстракції, узагальнення, відсутність конкретики.
Щоб читач точно запам’ятав, автор виділяє ці правила в таблицю з двох колонок: «Що будує історію?» і «Що руйнує історію?».
«Головне питання, яке сторітелер повинен ставити перед собою… чи не витратить людина свій час даремно, прочитавши мою історію?». Кожен підрозділ Марк Лівін починає ось так з місця в кар’єр, з головної тези. Ще один приклад:
Уміння активно слухати – робочий інструмент сторітелера.
Ця цитата – вступ до важливої деталі нашого конструктора. Вона буде корисною саме журналістам, які часто беруть інтерв’ю і мусять не просто чути, а й слухати співрозмовника. В цій частині автор посилається на книгу «Активне слухання» Карла Роджерса і Річарда Фарсона. Вони діляться такою вправою: зупинити дискусію, і встановити правило, що кожен може виступити після того, як перекаже думки і переконання попереднього промовця.
Посилання на корисні книги, матеріали чи вправи, які розширюють світогляд читача – безумовний плюс книги.
Одразу після «Активного слухання» йде розповідь про іншу деталь, без якої конструктор буде незавершений. Йдеться про «тригер», гачок, який чіпляє читача. Марк Лівін пропонує шість таких тригерів.
«Це я» – зіставлення себе з героєм/подіями.
«Це не я» – бажання відмежувати себе від героя/події.
«Я не знаю» – бажання дізнатися щось нове.
«Я знаю» – відчуття причетності до певного знання.
«От лузер» – бажання самоствердитися за рахунок іншого.
«Треш» – піковий гормональний стан, зокрема страх.
Автор зазначає, що у хорошій історії є одразу кілька гачків.
Цікаво, що одну з основних деталей для конструктора історії автор приберіг на кінець. Це правило: «сильний герой – сильний текст». У цій частині автор посилається на книгу «Анатомія історії» сценариста Джона Трубі. Той виділяє пункти, через які потрібно провести героя, щоб історія була цілісною. Це, наприклад, «прагнення», «бійка», «прозріння». Ці знання можна використовувати під час інтерв’ю.
Як ця книга знадобиться в навчанні
Книга може бути корисна студентам перших курсів журналістики та викладачам в рамках як теоретичних дисциплін (таких як, наприклад, історія журналістики), так і практичних (де розглядають жанри etc.), бо:
- знайомить із поняттям історії як основної складової журналістики;
- дає розуміння, в чому цінність історії,
- показує, які історії працюють.
Також книга розширює світогляд студента, адже відсилає до робіт істориків, філософів, сценаристів, психологів. А ці знання будуть корисні майбутнім журналістам.