Медіа нерідко прямо чи непрямо вдаються до дискримінаційних практик щодо людей старшого віку. Які саме тенденції простежуються і який це вплив — вивчали науковці з різних країн.
Населення світу стрімко старіє: згідно з прогнозами ООН, до кінця 2070-х років кількість людей віком понад 65 років сягне 2,2 мільярда і перевершить число дітей. В Україні через повномасштабну війну ці процеси лише прискорилися. Водночас дотепер люди старшого віку залишаються у медіа недостатньо представленими й не надто помітними. Це стосується різних країн, як свідчить цілий масив наукових досліджень з різних куточків світу.
У цьому огляді ми узагальнили тези трьох наукових статей. Перша є систематичним оглядом літератури й на основі досліджень підсумовує головні тенденції щодо ейджизму в медіа. Друга — фокусує увагу на візуальному представленні людей старшого віку в медіа. Третя — присвячена тому, як медійна репрезентація впливає на сприйняття віку.
Медійна репрезентація та конструювання образу старості
Про те, як люди старшого віку представлені у медіа та як це пов’язано з ейджизмом, йдеться в систематичному огляді літератури, який провели іспанські дослідниці Ідоя Камачо-Маркіна та Марія-Тереса Сантос-Дієс у своїй статті для наукового журналу Journalism and Media. Для аналізу авторки відібрали 21 наукову статтю з понад тисячі результатів пошуку в базах даних Scopus, Web of Science і PubMed. Потім вони узагальнили підходи, теми й методи, а також результати досліджень, у яких вивчалася медійна репрезентація старості.
Систематичний огляд наукових статей показав, що медіа часто показують людей старшого віку як однорідну групу без різноманітного життєвого досвіду, при цьому самі вони рідко виступають джерелами інформації у матеріалах про старість. Старше покоління часто стереотипно зображають як залежних, пасивних, хворобливих, менш продуктивних. Такий підхід конструює образ старших людей як «соціального тягаря»: вони зображуються як споживачі ресурсів, які нічого не пропонують натомість. Авторки звертають увагу, що і позитивні медійні матеріали про так зване «активне старіння» часто встановлюють нереалістичний стандарт. Згідно з ним, збережена молодість і фізична активність нібито є єдиним прийнятним способом старіння. Однак такий підхід не враховує реальних соціальних нерівностей, наявності захворювань чи інших обмежувальних факторів, а також може спонукати звичайних старших людей відчувати дискомфорт через неможливість відповідати ідеалу.
На основі проаналізованих досліджень журналістам пропонують змінювати дискурс і більше включати в матеріали голос старших людей, давати їм можливість долучатися до обговорення суспільного життя. Радять звертати увагу на лексику довкола цієї теми й використовувати термін «старші дорослі» чи «старші люди» (англ. — older adults) замість «люди похилого віку» (elderly) чи «бабусі, дідусі», не кажучи вже про грубі означення. Те саме стосується і візуального зображення, яке може посилювати стереотипи. Тобто людей старшого віку варто показувати через наративи й фото, які представляють різноманіття ролей та контекстів.
Візуальний ейджизм та «іншування» щодо людей старшого віку
На візуальному представленні людей старшого віку зупинимося окремо, адже ейджизм може проступати не лише у текстах повідомлень, а й у їхньому візуальному супроводі. Дослідження Яніни Мирчік та її колег, що вийшло в журналі Ageing and Society, стосувалося того, як німецькі онлайн-медіа зображували людей старшого віку в контексті пандемії COVID-19. Автори аналізували 604 головних зображення до публікацій чотирьох найпопулярніших у Німеччині новинних сайтів, у яких містилися ключові слова «старші люди» і «пандемія COVID-19». Йшлося про тексти, опубліковані в період з 1 січня 2020-го до 31 грудня 2021 року. Візуальний аналіз показав, що старших людей часто зображують як фізично слабких (54,6%), самотніх (26,0%), таких, що потребують піклування (46,5%), перебувають в умовах, де їм надається опіка (35,9%) або вдома (10%). І лише 3,1% старших людей характеризували як когнітивно активних. При цьому на 60,8% зображень, присвячених старшим людям, взагалі не було їхніх облич. І замість особистостей аудиторії демонстрували фрагменти тіла: зморшкуваті руки (19,9%), спину (19,7%), ноги або палиці (9,9%).
Таке дистанціювання часто зумовлене журналістськими рутинами, зокрема використанням дешевих стокових фото. Проте воно деперсоналізує людей, роблячи їх «невидимими» для суспільства. Автори визначають це як візуальний ейджизм, а також говорять про явище «візуального іншування» (visual othering). І наголошують, що медіа мають змінювати свої практики й замислюватися про те, що негативні вікові стереотипи мають вплив на ментальне здоров’я людей будь-якого віку.
Вплив медійного зображення на ставлення старших людей до віку і до себе
Репрезентація в медіа безпосередньо впливає на людей, на їхнє самосприйняття, свідчить дослідження Юліана Ванглера та Міхаеля Янскі, опубліковане в журналі Humanities and Social Sciences Communications 2023 року. Воно проводилося в кілька етапів: у 2020 році відбулося опитування за участю 910 людей віком понад 60 років, а у 2022-му — 36 інтерв’ю з людьми цього віку для підтвердження результатів. Дослідження мало на меті з’ясувати, як люди старшого віку реагують на медійне зображення старості. А конкретніше — як прототипні медійні образи старості впливають на ставлення до старості (публічний образ старості) та до їхнього власного старіння (самосприйняття старості). У ході досліджень респондентам демонстрували три типи медійних зображень старості в німецьких новинних медіа, які відповідали таким трьом фреймам:
- вік як занепад: старість подана як проблема та безпорадність;
- вік як (супер)сила: старість подається як чинник впливу, а люди старшого віку — як домінуюча сила, що через демографічні зміни набуває дедалі більшого впливу в політиці;
- вік як новий розквіт: старості надається вкрай позитивний образ, підкреслюються розумова активність, радість життя та фізична енергійність літніх людей.
Опитування виявило, що коли людям демонстрували негативний образ старості, вони починали краще ставитися до власного віку, але їхнє загальне уявлення про старість у суспільстві ставало гіршим. Коли ж показували позитивний образ, навпаки, суспільне ставлення покращувалося, але вони гірше сприймали власну старість. Ця тенденція підтвердилася і під час інтерв’ю: на негативний образ одні реагували схвально, інші — з помітним занепокоєнням. При цьому учасники не ототожнювали себе з літніми людьми з медіа, бо їхній власний досвід старіння часто не збігався з образом, який продемонстрували. Позитивний образ спочатку викликав радість і цікавість. Але пізніше люди починали відчувати розгубленість через те, як саме показують «сучасне» старіння. Дехто сумнівався, що може відповідати таким вимогам і характеристикам.
Автори роблять висновок, що те, як старість показують у медіа, дуже важливо, бо це впливає на те, як суспільство сприймає й розуміє старість. Їхнє дослідження засвідчило, що вплив медійних образів складніший, ніж здається на перший погляд. Коли старість зображують негативно, літнім людям легше думати, що йдеться не про них, а про когось іншого. А коли її показують занадто позитивно, провести таку межу стає складніше.
Головне зображення згенероване за допомогою інструменту ШІ Nano Banana / Gemini
Текст підготовлено у межах конкурсу малих грантів «Спроможні впливати», що реалізує Київський хаб прав людини у співпраці з Центром громадянських свобод, Норвезьким Гельсінським комітетом за підтримки уряду Норвегії.