Чому не варто відмовлятися від концепту медіаграмотності — про це у своїй колонці розмірковує Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації».
Тема медіаграмотності під час Donbas Media Forum не була ключовою, але вона звучала під час різних сесій та обговорень. Як сказала Ребека Хармс, заступниця голови виконавчої ради ECPMF та колишня депутатка Європейського парламенту, під час сесії-відкриття форуму, старі підходи у сфері медіаграмотності не працюють. Під час панельної дискусії «Чому спростування фейків не зменшує їхній вплив, і що потрібно змінити у підходах до медіаграмотності», яку я модерувала, ми спробували якраз поговорити про ці нові підходи та концепти у сфері медіаграмотності, що працює і що не працює.
Дякую колегам, які взяли участь у цьому обговоренні: Світлані Єременко, виконавчій директорці Інституту демократії імені Пилипа Орлика, Олені Тараненко, менеджерці з розбудови потенціалу IREX in Ukraine, Альоні Романюк, засновниці проєкту «НотаЄнота», Василю Сличко, старшому аналітику Центру протидії дезінформації, а також кураторці Анні Мурликіній.
Дуже важливо, щоб дискусії не відбувалися заради дискусій, а рухали нас до конструктивних змін у тих сферах, за які ми несемо певну відповідальність як експерти. Оскільки справді ця дискусійна панель зібрала однодумців, усі її учасники говорили про те, що згортання проєктів з медіаграмотності може мати погані суспільні наслідки; а тому проєкти з медіаграмотності мають розвиватися і надалі та охоплювати різні цільові аудиторії. Медіаграмотність має бути частиною формальної та неформальної освіти та інтегруватися в різні навчальні дисципліни як у середній, так і у вищій школах. Ба більше, базова рамка повинна задаватися ще в дитячому садочку.
Очевидно, ми не могли не зреагувати на критику ефективності проєктів з медіаграмотності, яка останнім часом звучить досить часто. Треба визнати, що подекуди ця критика є справедливою. Однак це не дає підстави кенселити як такий концепт медіаграмотності. Це лише мало б спонукати експертне середовище до глибшої дискусії про нові підходи у сфері медіа та інформаційної грамотності.
Критики концепту MIL хибно трактують його у надто звуженому сенсі — як вміння виявляти та спростовувати фейки та дезінформацію. Але це справді хибне розуміння концепту, особливо в сучасному діджиталізованому та надміру конфліктогенному світі.
Медіаграмотність як концепт розвивається та трансформується разом із навколишнім середовищем, в якому він функціонує. І очевидно, що нам треба так і до нього підходити.
Готуючись до дискусії, я переглядала статті, в яких науковці з різних країн рефлексують щодо необхідності трансформації підходів до медіаграмотності. Мені видається найбільш прийнятною моделлю в наших умовах холістична / всеохопна модель медіаграмотності (Holistic Model of Media Literacy), яка базується на цілісному підході та інтегрує різні аспекти медіаосвіти в широкий соціокультурний контекст. У межах цієї моделі медіаграмотність розглядають не тільки як індивідуальну компетенцію, а як складову суспільної екосистеми, в якій взаємодіють освітні інституції, медіа, державні структури та широке коло користувачів. На рівні навичок ця модель не лише про критичне мислення, але й про розвиток когнітивних, соціально-емоційних та технічних/цифрових компетенцій.
Зокрема, ця модель передбачає багаторівневий підхід:
- Індивідуальний рівень (це про особисті навички, яких набуває людина);
- Міжособистісний/суспільний рівень (взаємодія в сім’ях, у школах та вишах, у різних групах та між різними групами тощо);
- Інституційний рівень (це заклади освіти, медійні організації, самі медіа, цифрові платформи);
- Політичний рівень (це про міжнародні та національні регуляторні рамки).
Усі ці рівні мають складатися в екосистему і взаємодіяти в ній. Якщо людина в такій екосистемі має певний набір компетенцій, їй легше ухвалювати не лише рішення про те, які медіа читати, але й важливі політичні рішення в критичних умовах.
Така модель медіаграмотності передбачає активну громадянську дію, і, на мою думку, може сприяти соціальному балансу та стабільності, у тому числі й підтримці демократичних інститутів та демократії як такої (в чому сьогодні є критична потреба).