Політичні, як глобальні, так і внутрішні українські виклики, погіршують становище України в медійному середовищі та можуть створити умови для російського інформаційного реваншу. Про це у колонці Діани Дуцик, виконавчої директорки ГО «Український інститут медіа та комунікації».
Минулий 2023 рік був доволі складним з медійної точки зору для України: увага світових медіа ослабла (порівняно з 2022-им), позитивні інтонації змінилися в кращому випадку на нейтральні, а в гіршому — на негативні; внутрішня комунікація проблем, які потребують вирішення (наприклад, мобілізації) також не була на висоті (щоб не казати, що була провалена); агресивне домінування анонімних телеграм-каналів, блогерів та інфлюенсерів створило багато проблем класичним медіа, послабивши до них довіру аудиторії. Аудиторія ж сама потонула у швидких інформаційних потоках, приправлених дезінформацією, діпфейками, популізмом та іншими неприємностями. Ці тренди нікуди не зникнуть у 2024 році, а деякі з них ще більше посиляться.
Щоб знайти рішення тих чи інших проблем і медійних пасток, які чекатимуть на нас у 2024 році, ми маємо аналізувати ситуацію комплексно, з точки зору різних контекстів. Інакше бачення вирішення тих чи інших проблем буде фрагментарним і не дасть бажаних результатів. Тому треба дивитися одночасно на виклики зовнішні / глобальні та внутрішні, у тому числі навіть на гіперлокальні.
Глобальні виклики
Глобальні виклики лежать у двох площинах: політичній та технологічній.
Політичні глобальні виклики вливають на зменшення медійної присутності України у світових медіа і загалом в глобальному інформаційному полі. Нові події витісняють Україну зі світового інформаційного поля. Але також проблема полягає і у втомі аудиторії. Так, автори дослідження Digital News Report 2023, яке щорічно публікує Reuters Institute, зазначили, що «вражає амбівалентність і, можливо, втома від війни в Україні в усіх мережах. Попри важливість теми, ми бачимо нижчий рівень уваги порівняно з веселими новинами, національною політикою чи навіть новинами про бізнес та економіку».
Погляньмо, який відсоток уваги до війни в Україні (у порівнянні з іншими темами) зберігався у кожній соцмережі у 2023 році (для порівняння можна подивитися дослідження висвітлення війни росії проти України у 2022 році, яке також робили експерти Reuters Institute).
Х (Twitter):
Національна політика — 59 %
Війна в Україні — 32 %
Здоров’я — 37 %
Бізнес&Економіка — 45 %
Клімат — 37 %
Соціальна справедливість — 35 %
Веселі новини (які змушують сміятися) — 38 %
Національна політика — 46 %
Війна в Україні — 28 %
Здоров’я — 38 %
Бізнес&Економіка — 35 %
Клімат — 35 %
Соціальна справедливість — 26 %
Веселі новини (які змушують сміятися) — 40 %
YouTube
Національна політика — 45 %
Війна в Україні — 32 %
Здоров’я — 35 %
Бізнес&Економіка — 39 %
Клімат — 36 %
Соціальна справедливість — 24 %
Веселі новини (які змушують сміятися) — 35 %
Національна політика — 38 %
Війна в Україні — 24 %
Здоров’я — 24 %
Бізнес&Економіка — 35 %
Клімат — 37 %
Соціальна справедливість — 31 %
Веселі новини (які змушують сміятися) — 42 %
TikTok
Національна політика — 36 %
Війна в Україні — 24 %
Здоров’я — 34 %
Бізнес&Економіка — 33 %
Клімат — 33 %
Соціальна справедливість — 33 %
Веселі новини (які змушують сміятися) — 46 %
Отже, ніде тема війни в Україні не на першому місці. Хтось може сказати, що й так добре, що увага зберігається. Не зовсім, бо тренд на зниження уваги буде продовжуватися, якщо Україна не докладатиме жодних зусиль, щоб змінити цю ситуацію. Окрім того, ці наведені цифри нічого нам не кажуть, в якому контексті і якій тональності там йдеться про війну в Україні, і який відсоток дезінформації та фейків з-поміж усіх новин. А нам якраз важливою не лише кількість, але й що і як про нас пишуть.
Оскільки кейс німецького телеканалу ZDF, журналіст якого зробив репортаж з окупованого Маріуполя, представивши аудиторії лише частину реальності без будь-якого контексту, якраз показує негативний тренд. Робота державних інституцій, відповідальних за протидію дезінформації, а також за стратегічні комунікації, мала б якраз полягати не тільки у швидкій реакції на критичні ситуації, а в проведенні превентивних заходів, які б зменшили кількість таких негативних прикладів.
Інша група викликів, як-от технологічні виклики, зокрема бурхливий розвиток ШІ, розширюють можливості та швидкість продукування пропаганди та дезінформації. Чи є у нас стратегічне бачення, що ми можемо комплексно цьому протиставити? Не впевнена.
Глобальні тренди не сприятимуть нам у тому, щоб розв’язати проблему Телеграму. Останній номер The Economist вийшов з обкладинкою «Кінець соціальних мереж». Головна думка статті в тому, що аудиторія останнім часом пасивно споживає новини в соцмережах (таких як Facebook, X), а для активної комунікації переходить у месенджери. Це повністю змінює те, як в майбутньому відбуватиметься політична комунікація (перші кейси можна бачити на цих виборах у США). В Україні цей тренд виражений у тому, що майже всі «сидять» в Телеграмі (тоді як у світі перетікання в основному відбувається у WhatsApp). Усе б нічого, але ми знаємо, кому належить Телеграм і що за цим стоїть. І ми бачимо, як працює в Телеграмі російська пропаганда, створюючи мережі каналів для своїх інформаційних потреб. Як вивести українську аудиторію з Телеграму, не вдаючись до тотальної заборони платформи, поки що ніхто не може відповісти.
Ще один виклик — фрагментація аудиторії. Вона дуже ускладнює побудову комунікації на основі підходу one voice. Аудиторія розбіглася по різних мережах, месенджерах, додатках… Ми не маємо, як колись, єдиної великої аудиторії, до якої можна звернутися через головний телеканал країни. Сьогодні уже не можна звернутися навіть через одну мережу, бо різні вікові групи, різні соціальні групи обирають різні платформи. Виклик полягає у тому, як достукатися до всіх, як фрагментованій аудиторії донести єдиний меседж. Фрагментована аудиторія — це більше зусиль, більше витрат і більше людей, які мають вести цю комунікацію. Думаю, для розв’язання цієї проблеми незабаром можуть з’явитися технологічні рішення, у тому числі не без участі ШІ.
Внутрішні виклики
У 2022 році, попри весь драматизм ситуації, в якій опинилася Україна, я була більш оптимістична в оцінці ситуації в медійному полі. Попри всі труднощі, ми залишалися інформаційно консолідованими, і також мотивованими. У 2023 році ситуація кардинально змінилася й у 2024 рік ми входимо із ризиками серйозного суспільного розколу/розколів, а також зі зниженням мотивації та посиленням конфліктності в інформаційному середовищі, та новими ризиками для свободи медіа (що знову ж таки негативно впливатиме на представлення України у світовому медійному полі).
Що на мою думку є найбільш проблемним?
Відсутність стратегічного бачення у сфері інформаційної політики. І це не питання тієї чи іншої стратегії як документу, який буде опублікований на сайті Президента чи на іншому офіційному ресурсі. Це питання бачення, як можна вирішити ті чи інші проблеми на системному рівні, із залученням всіх ключових стейкхолдерів. Сюди можна включити багато дискусійних питань, наприклад, що робити з Телеграмом, що робити з марафоном «Єдині новини», як вибудувати мережу інформаційних агентів України в інших країнах світу, хто ними може бути та чому це не зроблено до цього часу; як задіяти ресурси українських діаспор у різних країнах світу; як працювати з українським суспільством, щоб воно мало достатню інформаційну стійкість; як випередити росію в просуванні своїх наративів про Україну в різних каїнах світу і т.д., і т.д. Наш Інститут уже аналізував, які пробіли є в системі протидії дезінформації. Не буду повторюватися, але ключове, на що звертали увагу всі опитані нами експерти — це якраз відсутність стратегічного бачення рішення низки проблем та відсутність координації. Я б до цього додала, що координація на рівні військових структур працює краще, ніж ні рівні цивільних (принаймні, це моє суб’єктивне спостереження).
Дискредитація журналістики та традиційних медіа, повернення практики переслідувань журналістів. Так вже складалося в історії, що при різних владах та різних політичних командах українська журналістика постійно повинна була знаходитися в обороні. Як не тиск та переслідування при одних президентах, то намагання використати її та поюзати у власних цілях — при інших, або дискредитувати — при третіх. Нерозуміння ролі та суті журналістики як такої в демократичному суспільстві з боку окремих структур влади чи їхніх представників спостерігаємо і сьогодні. Яскравий приклад — стеження за командою журналістів-розслідувачів Bihus.Info. Або ж історія з батлами між блогерами та журналістами, бо це не лише про конфлікт окремих персон; це про свідоме намагання дискредитації журналістики як такої.
Хочу застерегти, якщо ця лінія на дискредитацію українських журналістів продовжиться, влада остаточно втратить союзників, які можуть серйозно допомогти у протидії ворогу в інформаційному полі. Це призведе до посилення внутрішніх конфліктів (бо, простими словами, всі воюватимуть проти всіх) і в результаті загалом до послаблення України та її позиції в медійному полі. Тому треба бити по всіх руках, які тягнуться до української журналістики та журналістів та хочуть їх послабити/знищити/дискредитувати.
Позитивним сигналом для журналістів має стати відновлення (реальне, а не на словах та папері) роботи парламентського Комітету з питань свободи слова, який отримав нового голову. Адже «попередники» із забороненої політичної сили (ОПЗЖ), яка довела країну до війни й весь час підігрувала росії, в особі Шуфрича, фактично повністю знівелювали роль цього комітету в питаннях захисту журналістів та свободи слова в країні. Сподіваємося, що Громадська рада, яка має бути створена при Комітеті, допоможе відновити його функціональність.
Але буде несправедливо, якщо я не скажу, що журналісти також заслуговують часом на критику. І вони мають бути готові до професійних дискусій (наголошую — професійних дискусій, а не хейту!), щоб виправляти свої помилки. На мою думку, надзвичайно серйозним викликом зараз є домінанта інсайдерської журналістики, відхід від коректної роботи з джерелами інформації, анонімізація джерел (це ми бачили в нашумілій публікації Саймона Шустера для Time, і в багатьох інших публікаціях як західних, так і українських медіа). Чому це виклик сьогодні? Тому що у нас війна, а інформаційне середовище перенасичене дезінформацією. У таких умовах надзвичайно важливо зберігати якісну журналістику, яка буде опорою для аудиторії в пошуку достовірної інформації, яка не множитиме сумніви та не дезорієнтуватиме і без того виснажене війною суспільство. Якісна журналістика (як і якісна комунікація органів влади) допомагає знижувати градус емоцій, а відтак рівень конфліктності в суспільстві, що своєю чергою зменшує можливості ворога працювати в нашому інформаційному полі.
І буквально ще два слова про те, що хвилює всіх, — про гроші. Якщо 2023 рік продемонстрував певне пожвавлення на ринку, то 2024-й може виявитися більш песимістичним. І тому, що суттєво скорочуються різні сфери економіки, і тому, що у разі обрання Трампа президентом США усі програми підтримки, зокрема у сфері медіа, можуть бути суттєво скорочені, якщо не припинені взагалі. Відтак час відмовитися від недобросовісної конкуренції, а повернутися до об’єднання зусиль заради виживання. Бо пиріг, який раніше всі так активно ділили, може взагалі зникнути.
На завершення хочу сказати, що ці мої висновки не є результатом академічного дослідження, проте вони ґрунтуються на прискіпливому та постійному спостереженні за тим, що відбувається у сфері медіа, а також на аналізі медіадосліджень, які проводять західні та українські компанії, громадські організації та аналітичні центри.