«Хто такий журналіст?» — відповісти на це запитання стає все складніше. У 21 столітті, під час переходу до цифрової медіаекономіки, виникли нові види зайнятості та робочих домовленостей: журналісти змушені працювати під тиском економічних та технологічних чинників, тимчасом гарантій стабільного працевлаштування поменшало. Невизначеності додала і пандемія Covid-19.
Австралійські дослідники Лорі Зіон (Lawrie Zion), Тімоті Марджорібенкс (Timothy Marjoribanks) та Пенні О’Доннелл (Penny O’Donnell) вирішили вивчити згадане запитання та розглянути деякі з нових моделей нетипової журналістської роботи. Результати дослідження викладено у статті, яку опублікував журнал Media International Australia.
На периферії: суміжна та нетипова робота
Дедалі більше зростає вплив людей, які можуть не відповідати традиційним визначенням «журналіст», але які долучаються до журналістських процесів. Автори дослідження, в якому взяли участь медійники з Великої Британії, Канади та Австралії, намагалися дізнатися, що спонукає людей працювати на периферії (маються на увазі організації, де працівники виконують завдання, схожі на журналістські, але у деяких аспектах їхня робота не стосується журналістики — прим. ред.) чи в нетрадиційних медіа. Вони дійшли висновку, що мотиви учасників — альтруїстичні, і вони, швидше, зберігають, а не руйнують основні функції журналістики.
Автори іншого дослідження прагнули порівняти умови працевлаштування та роботи журналістів у 67 країнах. Однак для цього треба було визначити, кого саме називати журналістами. Зрештою, зупинилися на «дещо консервативному» визначенні, яке виключало непрофесійних авторів:
«Журналісти — це люди, які надають журналістський контент для ЗМІ як працівники або як фрилансери, і принаймні половина їхнього доходу — заробіток у ЗМІ».
Ця планка [про половину доходу] свідчить, що сучасні реалії нестабільної зайнятості поступово починають визнаватися. Водночас це змушує задуматися, який внесок у задоволення інформаційних потреб суспільства роблять люди, які будують змішані кар’єри.
Проблема з даними про тенденції ринку праці: досвід США, Великої Британії, Канади та Австралії
Американська спільнота редакторів новин (The American Society of News Editors, або ASNE) проводила моніторинг і публікувала дані щодо загальної зайнятості у редакціях з 1978 року. У 2015 році організація підрахувала, що між 2007 і 2015 роками кількість працівників редакцій у щоденних газетах впала на 40 % — з 55 000 до 32 900 журналістів. Настільки швидкого темпу скорочення ASNE ще не спостерігала. Однак у 2016 році організація оголосила, що більше не оцінюватиме втрати робочих місць у редакціях, оскільки «структура сучасних редакцій унеможливлює оцінити кількість журналістів-працівників без помилок».
Упродовж 2012–2017 років у Великій Британії значно побільшало журналістів — з 65 000 до 73 000, хоча очікувалося зворотне. Це підштовхнуло Національну раду з підготовки журналістів (National Council for the Training of Journalists, або NCTJ) замовити онлайн-дослідження для подальшого вивчення моделей зайнятості та умов праці. Виявилося, що журналісти відходять від основної сфери газет і журналів й розпорошуються по таких секторах як радіо, зв’язки з громадськістю та комунікації, а ще обирають самозайнятість на низці платформ.
Дані Статистичного управління Канади наштовхують на думку, що «може бути багато безробітних журналістів, які все ще називають себе журналістами, навіть якщо вони ніколи не отримають стабільної зарплати, щоб знову займатися своєю професією». Також, ймовірно, що «посади, які традиційно не вважаються журналістськими, (наприклад, у відділах маркетингу новинних видань) зараз обіймають журналісти, які досі вважають себе такими».
В Австралії теж оцінювали чисельність журналістів, відштовхуючись від методологічних питань щодо того, які види робіт можна вважати журналістськими. Наприклад, у рамках національного перепису щоп’ять років Австралійське бюро статистики (ABS) збирає дані про зайнятість, які потім кодуються за родом діяльності та галуззю. Під час перепису 2016 року журналістів, які працюють у пресі, на телебаченні й радіо, згрупували з письменниками. Решту спеціалістів, які пов’язані з медіа, виокремили в підгрупу «не класифіковані в інших місцях». Це свідчить про те, що професійні контури зайнятості журналістів, встановлені в даних перепису, є обмеженими.
Під час перепису в Австралії 2021 року група «журналісти та інші письменники» складалася з таких підгруп: «копірайтер», «редактор газети або періодичного видання», «журналіст друкованих видань», «радіожурналіст», «технічний письменник», «телевізійний журналіст» і «журналісти та інші письменники, які не класифіковані в інших місцях». Не було надано інших деталей щодо кількості журналістів чи стосовно того, як ABS може враховувати тих, хто перемикається з журналістики на іншу роботу або між різними типами журналістики. Показово, що ні онлайн, ні цифрові журналісти не були представлені окремими професійними класифікаціями.
Австралійська комісія з питань конкуренції та захисту прав споживачів (ACCC) зауважила, що дані шодо кількості журналістів, які зібрав перепис та які надали самі медіа, різняться: перший показує вищі цифри. Згідно з підсумковим звітом організації, «перепис охоплює журналістів-фрилансерів, не враховує графік працівників (неповний робочий день, повний робочий день та тимчасовий підробіток), а також покладається на самоідентифікацію громадян».
Спираючись на дані медіакомпаній про працевлаштування журналістів на повний робочий день, ACCC виявила: протягом десятиліття журналістів у друкованих виданнях поменшало. Організація пов’язала це із тривожним скороченням форм журналістики, які є корисними для суспільства, особливо місцевих репортажів, «які навряд чи стануть центром уваги нових форм журналістики».
Життя австралійських медійників після звільнення
Основою для дослідження Лорі Зіона, Тімоті Марджорібенкса та Пенні О’Доннелл став проєкт The New Beats, в рамках якого вони вивчали, як змінилася кар’єра журналістів після втрати стабільної роботи у редакції. Щороку, з 2014-го до 2017-го, автори опитували медійників, звільнених упродовж 2012–2014 років. У всіх чотирьох опитуваннях набір запитань змінювався відповідно до позиціювання учасників: одні стверджували, що працюють в журналістиці, другі — що поєднують журналістику з іншою роботою, а треті — що займаються чимось іншим.
Таблиця 1. Професійний статус респондентів, 2014–2017 рр.
| 2014 | % | 2015 | % | 2016 | % | 2017 | % | |
| Робота в журналістиці (включаючи фриланс) | 70 | 31.1 % | 33 | 29.2 % | 40 | 32.5 % | 33 | 27.5 % |
| Поєднання журналістики та іншої роботи | 67 | 29.8 % | 38 | 33.6 % | 38 | 30.9 % | 30 | 25 % |
| Робота в нежурналістській ролі | 50 | 22.2 % | 37 | 32.7 % | 31 | 25.2 % | 39 | 32.5 % |
| У пошуку роботи | 17 | 7.6 % | 2 | 1.8 % | 1 | 0.8 % | 3 | 2.5 % |
| Перерва в роботі | 9 | 4.0 % | 0 | 0 | 2 | 1.6 % | 5 | 4.2 % |
| На пенсії | 12 | 5.3 % | 3 | 2.7 % | 11 | 8.9 % | 10 | 8.3 % |
| N = 225 | 100 % | N = 113 | 100 % | N = 123 | N = 120 | 100 % |
У першому опитуванні взяли участь 225 людей, у подальших їх поменшало майже на половину. Медіанний вік опитаних склав понад 50 років, в середньому респонденти присвятили журналістиці понад 25 років. 82 % учасникам довелося залишити посади в одній із двох найбільших газетних компаній Австралії — Fairfax Media (нині Nine) або News Limited (нині News Corp Australia). 74 % опитуваних не отримували / не проходили перепідготовку у створенні цифрового контенту до звільнення.
Що стосується працевлаштування після звільнення, у кожному з чотирьох щорічних опитувань учасники обирали один із шести варіантів, який найкраще відображає їхній робочий статус. Більшість вказала, що «певною мірою працює в журналістиці». Проте такі відповіді, якщо сприймати їх за чисту монету, приховують, наскільки змінилися види робіт, які виконували респонденти, і їхній різкий перехід від тривалої фултайм-роботи у редакціях до більш нестабільної роботи, яка змусила їх спробувати низку професійних ролей.
Однією з найпомітніших змін у трудовому житті після звільнення став відхід від повної зайнятості та різке зниження доходів. Однак, згідно із результатами фінального опитування, 80 % із тих репондентів, які не працювали повний робочий день, зазначили, що це був їхній вибір.
Під час того ж останнього опитування учасників попросили розповісти про те, як складалася їхня кар’єра упродовж 3–5 років після звільнення. Як виявилося, за цей час багато респондентів встигли змінити кількох роботодавців, а то й працювали водночас на кількох роботах, включно з фрилансом. Деякі респонденти згадували про свій перехід з журналістської роботи на нежурналістську. Ось кілька відповідей, які ілюструють мінливу кар’єру медійників:
- «Спочатку я влаштувався журналістом у новостворену газету і пропрацював там два роки, доки ми не переїхали. Далі я фрилансив кілька місяців, а коли ми оселилися в новому місті, влаштувався там старшим репортером/оглядачем у велику міську газету. Залишався там шість місяців, доки не погодився на свою нинішню посаду корпоративного спічрайтера».
- «Редакційний менеджер організації з питань сприяння здоров’ю. Декретна відпустка. Директор із комунікацій у сфері охорони здоров’я для некомерційної організації. Плюс журналістика на фрилансі. Декретна відпустка».
На думку авторів дослідження, гарантія зайнятості була тим фактором, яка підштовхувала респондентів шукати роботу за межами журналістики. Однак, як показував досвід учасників, процес може затягнутися, і та робота, яка здавалася «постійною», може виявитися тимчасовою, а отже, змінювати професійні ролі доведеться частіше.
Тих, хто у 2017 році зазначили свій статус як «працюю певною мірою в журналістиці», дослідники попросили детальніше описати свої професійні ролі та вказати, скільки їхньої поточної роботи припадає на журналістику. Наприклад, один із учасників раз на тиждень створює подкасти та статті для університету, а в інші робочі дні займається, за його словами, маркетингом — комунікаціями у соцмережах. Інший респондент поєднує викладання журналістики та фриланс.
Загалом відповіді респондентів свідчили, що кордони журналістики стають більш еластичними. Як зазначає один з учасників:
«Визначення журналістики змінилося. Нині воно охоплює набагато ширший спектр роботи в медіа. Подивіться на кількість фрилансерів. Моя робота включає незалежну журналістику, тренінги, консультування ЗМІ та волонтерство. Я люблю нашу галузь і не планую йти на пенсію».
Попри те, що не всю роботу, яку виконували респонденти, можна традиційно класифікувати як журналістику, більш різноманітне портфоліо робіт не обов’язково передбачає кардинальні зміни в професійній ідентичності, навпаки — може інтерпретуватися як її підтвердження. Однак дехто може розглядати роботу поза традиційною журналістикою як економічну необхідність, а не як бажаний варіант. Для деяких учасників робота поза редакцією — чи то в журналістиці, чи на іншій роботі — забезпечувала ту форму свободи та автономії, яку вони цінували.
Зважати на контекст
У журналістиці розмиваються професійні ролі, межі та вимоги до вступу до професії. Тимчасом поява змішаних кар’єр ставить під сумнів актуальність поточних стандартних професійних категорій.
Суб’єктивні оцінки того, що є журналістикою або «відчувається як журналістика», свідчать, що не існує узгодженої бінарної відповіді на запитання, хто є, а хто не є журналістом. Куди це нас веде? Кар’єри все частіше формуються більше як кола, аніж як лінійні шляхи, а багато практиків продовжують поєднувати журналістику з іншими формами роботи (а також з роботою, яка не стосується журналістики).
Суб’єктивне розуміння журналістської роботи часто може відрізнятися від формального визначення. Невизначеність, яка супроводжує сучасні медіа, означає, що необхідно розширити концептуалізацію журналістики, а також критично розмірковувати та сумніватися у будь-яких припущеннях щодо того, що є журналістською роботою. По суті, спроби дати точне визначення того, хто такий журналіст, є проблематичними в контексті суспільства та професійного середовища, яке є суперечливим і мінливим. Однак це створює основу для подальших медіадосліджень, а спроби виміряти нинішні масштаби журналістської роботи повинні враховувати змішані кар’єри на периферії або поза межами традиційної журналістської роботи.
Головне зображення: Norbert Braun / Unsplash