Протягом кількох останніх років в Україні розвивається ринок неакадемічної журналістської освіти — від лекцій та тренінгів до стипендій на навчання. З одного боку, це чудова можливість для тих, хто не здобув профільну освіту в університеті або прагне поліпшити роботу свого медіа й поспілкуватися з колегами. А з іншого, за словами завідувачки кафедри журналістики Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка Оксани Почапської, творці деяких тренінгів намагаються схематично «підтягувати» регіональні ЗМІ до рівня розвитку центральних ЗМІ: не враховують запити місцевої аудиторії, а наголошують на тому, що саме журналісти мають формувати пропозицію, яка породжуватиме попит. «У такій ситуації перед регіональними ЗМІ постає дилема: виховувати аудиторію, ризикуючи залишитися без неї, чи задовольняти її інформаційні інтереси, не дотримуючись тих формульних шляхів, які пропонуються на подібних тренінгах, — зазначає вона.
Аби не було дилеми, журналістка NV, членкиня ГО «Жінки в медіа», авторка онлайн-курсу з чутливої журналістики (спільно з Media Development Foundation) Олександра Горчинська розповідає, які аспекти варто врахувати укладачам курсів, якщо вони планують працювати з журналістами й журналістками з різних регіонів, зокрема у створенні контенту.
Регіональні, локальні та гіперлокальні медіа нарешті включаються у загальний процес як рівноцінні гравці. Це стає можливим завдяки грантовій підтримці маленьких редакцій, менторській допомозі, професійному консультуванню та обміну досвідом.
Попри те, що всі ми робимо одну справу, маємо спільні цінності та інтереси, наші умови роботи, культурно-історичний бекграунд, професійний та життєвий досвід різняться.
Робота з редакціями регіональних медіа
Велику роль відіграють умови, в яких функціонує редакція: яке фінансування має, скільки людей у штаті, які обов’язки на них покладаються, за яким графіком вони працюють та які матеріально-технічні ресурси їм доступні. Припустимо, ви захочете поділитися з колегами, як відбуваються ті чи інші процеси у великих, національних медіа. Звісно, ця розповідь може бути цікавою і корисною, проте навряд чи такий досвід можна легко перекласти на невеличку регіональну редакцію.
Я зіштовхнулася з таким, коли читала тренінг про нативну рекламу в онлайн-медіа. Можна скільки завгодно розповідати про те, як функціонує рекламний відділ у великому медіа на зразок NV, де я працюю, проте регіональне або локальне ЗМІ не зможе його наслідувати. Адже у деяких із них не те що окремого рекламного відділу — рекламного менеджера у штаті немає. Тож продавати рекламу доводиться, наприклад, самому шеф-редактору.
У той час, як у великих редакціях загальнонаціональних ЗМІ як окремі штатні одиниці існують SMM-ники, новинарі, SEO-спеціалісти, відеопродюсери та більд-редактори, в маленькому медіа одна людина може одночасно писати великі тексти, ставити новини на стрічку, добирати ілюстрації до матеріалів та робити пости у соцмережах компанії. Часто це негативно впливає на якість роботи. Коли журналісту сьогодні треба писати про місцеві вибори, завтра — про культурну подію, а післязавтра — про посівну, у нього не залишається часу, щоб заглибитися в певну тему та довго досліджувати предмет матеріалу
Якісний контент можливий тоді, коли у редакції є можливість експериментувати, впроваджуючи нові стилі, формати, підходи, мультимедійні елементи. Для цього журналістам потрібно показати, яким буває ринок: варіативність, нестандартні рішення, тренди. Саме тому у навчальну програму не зайвим буде додати іноземних спікерів, або ж — розповісти про міжнародну журналістику, цікаві підходи у світових ЗМІ, іноземні стандарти, редакційні політики провідних медіа тощо. Це розширить кругозір та дасть зрозуміти, яким широким насправді є поле для роботи: можна виходити за межі звичного та пробувати щось, до чого не зверталися раніше. А раптом якийсь формат настільки сподобається аудиторії, що стане справжньою родзинкою того чи іншого видання?
До речі, обсяг матеріалу, який ви хочете викласти у вашому курсі, на лекціях або ж на тренінгу, має легко сприйматися та запам’ятовуватися. Навчальний матеріал має бути поданий дозовано, а теорію бажано чергувати з практикою.
Ще один важливий аспект — культурно-історичні особливості регіону, де розташована редакція. Невеликі видання, скажімо, з Галичини навряд чи зможуть багато і глибоко писати на такі теми як сексуальна просвіта або ЛГБТ через релігійні особливості цього регіону й через те, як ці особливості впливають на запити аудиторії. Подібні матеріали можуть здатися такій аудиторії дещо «провокативними». Це слід брати до уваги менторам, які допомагають регіональним журналістам зі створенням контенту для їхніх видань.
Ефективна співпраця з журналістами
Досить популярними зараз є програми для молодих журналістів. Тут важливо розуміти, що «молодий» — це насамперед не про вік, а про досвід. Формуючи програму, потрібно робити акцент не на «журналістах віком 18–23 роки», а на початківцях з досвідом роботи до року, до двох, до трьох тощо. Вік у цих учасників може бути різним: хтось прийшов у журналістику тільки після університету, хтось ще навчається, а дехто вирішив після 40-ка змінити професію.
До речі, якщо ви працюєте з людьми, для яких журналістика — не перша професія, зважайте на їхній попередній досвід. Цілком можливо, що професійний бекграунд може зіграти на руку та підсвітити сильні сторони. Наприклад, якщо раніше людина працювала психологом, ймовірно, це може стати їй у пригоді під час роботи з людськими історіями та емоційно складними темами. Якщо ж, припустимо, до цього вона була економістом — можливо, їй буде легше у бізнес-виданнях та у фінансовій тематиці.
Останній, але не менш важливий пункт — це персональний бекграунд журналіста. На жаль, через війну в Україні багатьом редакціям довелося релокуватися, багато медійників з регіонів втратили роботу через вимушений переїзд або скорочення фінансування. Журналісти, так само як і багато інших людей, втрачали близьких, прощалися з домом, виїжджали з-під окупації, вивозили дітей під обстрілами та починали життя з нуля. Такий досвід може по-різному вплинути на професійну діяльність. До прикладу, медійники, які самі евакуювалися, проходили через процедуру так званої фільтрації або ж просиділи у підвалах в окупації, більш тонко можуть розуміти потенційних героїв, які пережили те ж саме. З іншого ж боку, деякі моменти у розповідях героїв можуть стати для журналістів тригерами та нагадати про власний трагічний досвід.
Ці фактори є важливими при роботі з групою журналістів і журналісток з різних регіонів країни. Кожну і кожного слід розглядати як індивідуальність, аби розуміти сильні та слабкі сторони та знати, на чому робити акцент у співпраці з такими колегами. Велика кількість навчальних програм говорить про те, що на такі програми є попит. Тож завдання тих, хто формує ці програми — зробити таку співпрацю максимально ефективною.