На наше прохання завідувачка кафедри журналістики Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, кандидатка філологічних наук Олена Харитоненко розмірковує про те, якими мають бути вимоги до дипломних робіт майбутніх медійників та що, ймовірно, варто змінити.
Коли говорять про кваліфікаційні роботи магістрів і бакалаврів, то завше пригадую два твори. Перший — знаменита праця Умберто Еко, де дипломна робота описується як «задоволення», «інтелектуальна радість», полювання «за скарбами» і навіть як «перше кохання»1.
У другому творі — фільмі «Всесвіт Стівена Гокінга» (2014) — вразив епізод захисту дисертації, де на роботу молодого генія відгукнулися приблизно так: перший розділ недостатньо обґрунтований, другий неоригінальний, у третьому багато запитань без відповідей, а в четвертому — відкриття, визначна теорія. Після такого резюме юнака привітали з докторським ступенем.
І все?
А де ж крапки й коми, кількість сторінок, оформлення титульної сторінки та ще низка нюансів, на які кожен дипломник / аспірант витрачає купу часу і нервів? Та ще ж стільки зауважень до героя! Але ж ні: вчених, бачте, насамперед цікавить наукова новизна, а не деталі.
Однак саме останні часто перетворюють «інтелектуальну радість» на чистісіньку халепу і для студентів, і для їхніх керівників. Як запобігти прикрощам, спробуймо розібратись.
Академічний чи практичний вектор підтвердження кваліфікації?
Два стандарти вищої освіти розв’язують цю дилему. Бакалаври мають розробити інформаційний продукт / проєкт інформаційної акції та супроводжувати це пояснювальною запискою. Магістри ж можуть підготувати або дослідницьку (наукову) роботу, або практичний проєкт2. Цілком логічно: на першому рівні перевіряємо якість професійної підготовки, на другому даємо студентам можливість працювати у тому напрямку, в якому вони прагнуть розвиватись.
Практичні проєкти як кваліфікаційні більшість вишів використовує приблизно останні 10 років. Це чудово, адже в цьому разі студенти виконують низку завдань, що дозволяє їм заповнити прогалини у фахових знаннях. Крім того, сфера медіа так чи інакше пов’язана з аналітикою — від досліджень суспільно важливої теми, роботи з джерелами та фактами до вивчення авдиторії чи просування продукту на ринку. Тож навіть підготовка практичних проєктів максимально наближена до методології наукових розвідок.
Вибір тем
Тему студент може запропонувати свою або ж обрати готову з переліку. Однак не можу не погодитися з порадою Еко: якщо керівник нав’язує тему, варто відбиватися від таких пропозицій1. Тим паче свої ідеї майбутні медійники мають вміти відстоювати: у цій професії висвітлити актуальну проблему або знайти цікавого героя — це 50 % успіху.
Ситуація з самостійним вибором теми відображає рівень підготовки та мотивованості студентів: одні придумають кілька варіантів, обирають вдумливо та аргументовано, бо мають уже певний досвід, інші розгублені й не знають, із чого почати та чого від них взагалі хочуть.
Які організаційні пастки можуть виникнути і як їх обійти?
Аби теми були затверджені вчасно, варто провести консультацію наприкінці попереднього навчального року і попросити студентів визначитися з темою заздалегідь.
Не завадить запасний список рекомендованих тем: завжди є кілька студентів, які дотягнули до останнього моменту, бо хворіли, не чули чи щось переплутали.
Якщо студент натрапив на готовий проєкт із попередніх років чи інших вишів, є ризик, що він може обрати схожу тему, аби скористатися знахідкою. Запобігти шахрайству важко, але можна щонайменше перевіряти на збіги з роботами попередніх років. Та дієвіше ввести певні обмеження, наприклад, запропонувати врахувати конкретний період, певний метод, певні типологічні особливості творів тощо. Все це може стосуватися потоку чи індивідуально кожного студента. Такі «додаткові умови» роблять шахрайство невигідним: який проєкт не «запозич», однаково доведеться перероблювати під актуальне завдання.
Обсяг. Чи має він значення?
З визначенням обсягів дещо складно. Перша проблема полягає у традиційному підході «чим більше — тим краще», який родом з тих часів, коли дипломна була… компілятивною. Так, це не безпідставні звинувачення. Знову доводиться цитувати пана Умберто:
«Дипломна робота має від 100 до 400 сторінок… Дипломи ліпших студентів, буває, не поступаються дисертаціям, але загалом диплом — річ скромніша. Університет не вимагає новаторства за будь-яку ціну. Виправданими є й дипломи-компіляції. У компілятивній дипломній роботі студент просто демонструє, що зумів критично опрацювати велику частину літератури…»1
Старші люди, які вчилися в університетах, підтвердять, що так і було: оригінальну і доволі зрілу роботу писали одиниці, а більшість захищала — вдало чи не дуже — зміксовані чужі ідеї в чужих обгортках. Однак тоді у компіляції був сенс: студенти мали все-таки опрацювати авторитетні джерела та почерпнути з них знання, а не вигадувати з нічого «новизну».
Сьогодні ситуація інакша. Ми чітко розуміємо принципи академічної доброчесності, однак не настільки ж ясно усвідомлюємо, що змінюються підходи не лише до організації навчального процесу, а й до формування навчальних завдань. Наприклад, обсяги кваліфікаційних робіт скоротили: 75 сторінок подекуди звелися до 50, а 50 — до 30 (залежно від спеціальності та університету).
Методик, як розрахувати обсяг кваліфікаційної роботи, я не знаю. Орієнтуючись на свій досвід, міркую так. На бакалаврську роботу виділяється 6 кредитів, або 180 академічних годин, або це 15 днів із восьмигодинним робочим днем. Яке новаторське, оригінальне дослідження можна провести та ще й оформити за два тижні? Можливо, я дуже повільно працюю, але статтю на 12 сторінок для фахового видання я пишу від місяця до року. Думаю, багато науковців погодиться, що тільки на належну вичитку та оформлення списку літератури потрібно кілька днів. Тож якщо ми вимагаємо від студента оригінальної роботи, її мінімальні обсяги потрібно зменшити. До того ж треба враховувати «пропускну» здатність викладачів, у яких поменшало годин на керівництво дипломними. До прикладу, у 2007 році в моєму університеті на керівництво бакалаврськими виділялося 20 годин, а зараз лише 12.
Завдання ускладнюється, коли йдеться про проєктну роботу, а отже, про обсяг інформаційного продукту і пояснювальної записки. Одна річ — укласти антологію чужих творів, інша — створити оригінальний путівник. Природно, підхід до обсягу має бути диференційованим (що ми спробували зробити в межах наших бакалаврських робіт3). Граничні мінімальні обсяги вочевидь прописувати для різних випадків треба, але формалізувати всі деталі не вдасться. У цьому питанні керівник і студент, можливо, мають орієнтуватися на виробничі та творчі завдання. А комісіям насамперед варто звертати увагу на змістовність, якість опрацювання теми й таки новаторство дипломника.
Плагіат і розміщення робіт на офіційному сайті або в репозитарії вишу
Плагіат та прояви академічної недоброчесності неприпустимі. Є дві дієві логіки боротьби з порушеннями: покарання (система перевірок і санкцій) і недопущення. Я прибічниця другої. За моїми спостереженнями, часто правила порушуються не через лінь чи недбалість, а через неможливість якісно виконати завдання. Тому, вважаю, нам варто замислюватися над реалістичністю завдань, які ми ставимо перед студентами.
В Україні неймовірно багато ресурсів пропонують студентам написати кваліфікаційні роботи замість них. НАЗЯВО в рубриці «Академічна доброчесність / Корисні посилання» дає посилання на звіт Агенції забезпечення якості вищої освіти Великої Британії, де розповідається, як у цій країні борються з подібним шахрайством. Натомість у нас достатньо загуглити — і знайдемо чимало таких пропозицій.
У контексті проєктних робіт цікаво і те, як університети справляються з іншими проблемами. Безперечно, пояснювальна записка має бути повністю оригінальною. А от що робити з виготовленням певних медійних продуктів, антологією наприклад? Не буде ж студент збирати дозволи авторів чи їхніх правонаступників. Він готує навчальну роботу, яку не планує публікувати. Те саме стосується ілюстрування.
Однак тут на нас чатують два питання, які потрібно обговорити та вирішити.
- На плагіат потрібно перевірити лише пояснювальну записку чи медійні продукти також?
- Якщо кваліфікаційна робота оприлюднюється на сайті, то це вже фактично публікація. Тобто потрібно заборонити студентам використовувати будь-яким чином чужі твори у своїх медійних продуктах? Чи ми все-таки враховуємо навчальний характер цих доробків, дозволяємо використовувати чужі твори з посиланням на джерела, а на сайті оприлюднюємо тільки пояснювальну записку із додатками, в яких фрагментарно відображений медійний продукт?
З одного боку, вимога оприлюднювати студентські роботи на офіційному сайті / в репозитарії університету запобігає недоброчесності та шахрайству. З іншого, з’являється безліч проблем, пов’язаних із дотриманням авторських прав. Крім того, широкий загал отримує доступ до робіт, оцінених як на 98 балів, так і на 60. Тобто не виключено, що всі недопрацювання, недолугості та помилки тиражуватимуться далі. Сьогодні виклали бакалаврські на сайт — і через три місяці на семінарському занятті чуєш дивовижні визначення давно відомих понять.
Колективність виконання
Колективна проєктна робота — це виклик і для студентів, і для кафедри. Адже потрібно розподілити обов’язки між учасниками, визначити, як має звучати тема — однаково для всіх чи по-різному. Ми, наприклад, вирішили для кожного учасника групи формулювати тему окремо, враховуючи той функціонал, який студент бере на себе. Щодо керування групою (зазвичай вона складається з двох-трьох осіб), то намагаємось розподілити навантаження на одного викладача. Однак якщо це не вдається, то в колективному керівництві колективною роботою не бачу нічого поганого.
Попри ці проблеми, вважаю, що колективний проєкт — це чудова можливість для майбутніх медійників потренуватися співпрацювати з іншими. Адже їм доведеться ділити обов’язки, делегувати повноваження, комунікувати, домовлятися, конфліктувати (куди дінешся!) і шукати порозуміння.
Джерела
- Еко Умберто Як написати дипломну роботу. Тернопіль: Мандрівець, 2007. 224 с.
- Стандарт вищої освіти України зі спеціальності 061 «Журналістика» першого (бакалаврського) рівня. 2019; Стандарт вищої освіти України зі спеціальності 061 «Журналістика» другого (магістерського) рівня. 2022.
- Методичні рекомендації щодо виконання, оформлення і захисту бакалаврської кваліфікаційної роботи (створення інформаційних продуктів чи послуг) для студентів спеціальності 061 «Журналістика» освітньо-професійної програми «Видавнича справа та редагування»/ укладач: О. І. Харитоненко; ф-т української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка НПУ ім. М. П. Драгоманова. К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2021. 28 с. https://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/35228