Журналістська сфера стає менш стабільною, а медійники дедалі частіше працюють за контрактами (тобто ті переваги, які передбачає постійне працевлаштування — оплачувані відпустки, лікарняні, захист трудових прав, можливості стабільного кар’єрного росту у межах організації — їм не доступні). Керівники редакцій вимушені творити якісну журналістику з дедалі меншими ресурсами, тому їхнім підлеглим доводиться частіше проходити додаткові тренінги, щоб «тільки залишатися на місці».
У чому полягають виклики навчання професійних журналістів, розбиралися фінські дослідники Мінна Коівула (Minna Koivula) та Мікко Віллі (Mikko Villi) з Університету Ювяскюля, а також Тііна Саарі (Tiina Saari) з Тамперського університету. Результати їхнього дослідження опублікував журнал Journalism.
Чи готові журналісти змінюватися?
Припускається, що журналісти опановують професію, зокрема етичні норми, повторюючи дії своїх колег. Однак, як вони навчаються вже після інтеграції у професійну спільноту, досліджено напрочуд мало. Річ у тім, що вчені воліли зосереджуватися на інноваціях, оскільки зазвичай саме вони вважаються конкурентною перевагою для організацій. На навчання як на процес вони звертали менше уваги.
Дослідження, які охоплювали підготовку фахівців середньої ланки, визначили журналістів як складну аудиторію. Так, у деяких німецьких редакцій була амбітна мета перетворити журналістів друкованих медіа на багатозадачних та швидких (і в мисленні, і в діях) фахівців із мобільної журналістики. Але це, як виявилось, суперечило’ професійній ідентичності цих журналістів та їхнім усталеним навичкам.
В іншому дослідженні вивчали, чи політичні репортери, які пройшли короткий навчальний курс із науки, почали частіше використовувати наукові джерела у своїх матеріалах. Результати виявилися незначними, а якщо говорити про використаний журналістами науковий доробок, то вони переважно посилалися на рецензовані статті та цитати вчених. Ці висновки перегукуються з тривалою традицією досліджень, які зображували журналістів як людей, не охочих до змін.
Тому, у своєму дослідженні Мінна Коівула, Мікко Віллі та Тііна Саарі спробували сфокусуватися саме на навчанні окремих журналістів, а не організацій у цілому. Вони провели глибинні інтерв’ю з 30 фінськими журналістами, охопивши чотири теми:
- робота та зміни в медіасфері
- цифровізація ЗМІ
- успіх на роботі
- майбутнє медіа
Висновки дослідників можна класифікувати за кількома аспектами.
Логіка ринку праці
Потребу у постійному навчанні, яку так чи інакше визнають учасники дослідження, можна концептуалізувати як логіку ринку праці. Згідно з нею, деякі журналісти навчаються 1) щоб відповідати вимогам поточного роботодавця та 2) щоб бути успішними на ринку праці в майбутньому.
Однак, як виявилось, готовність вчитися у респондентів різнилася. Так, учасники, які мали за плечима менш як 10 років стажу, сприймали потребу вчитися як щось звичне. А от фахівці з понад 30 роками стажу дещо стримано ставилися до опанування нових навичок. Журналісти, які у професії від 10 до 30 років, проявляли більш амбівалентне ставлення до навчання.
На думку дослідників, у трьох категорій учасників настільки різний підхід до навчання, бо починали вони свою кар’єру у різний час. Журналісти з найменшим стажем прийшли у професію під час розквіту технологій та розпаду традиційних бізнес-моделей. Фахівці з 10–30-річним досвідом стартували у відносно стабільний період, тож з необхідністю шліфувати навички стикнулися пізніше. Для медійників передпенсійного віку навчання більше не мало конкретної мети, бо їхня кар’єра добігала кінця.
Через скорочення бюджетів медіа перейшли від репортажів за напрямками до системи, яка вимагає від репортерів універсальності. Тобто від журналіста очікується, що він за короткий термін розбереться з певною темою і подасть її аудиторії так, наче він є експертом у відповідному сегменті. І поки одні респонденти ставляться до такого переходу як до можливості пізнавати нове щодня, інших непокоїть зникнення експертизи.
«Тепер ви маєте знати все про все, що легко веде до ситуації, де ніхто нічого не знає», — зазначає один з учасників.
Технологічна логіка vs професійна
Коли йдеться про навчання, журналісти-респонденти насамперед мають на увазі поліпшення цифрових навичок (робота з даними й різними типами програмного забезпечення, аналіз аудиторії, адаптація контенту для різних платформ тощо), тобто технологічну логіку. Однак, на їхню думку, тяга до цифровізації не завжди узгоджується з тим, чим має бути журналістика. У цьому контексті журналісти зазвичай покладаються на три методи:
- Оцінюють, наскільки корисним є навчання для виконання ролі сторожового пса (попри технологічні зміни, розуміння «що таке журналістика» — відносно стабільне. Як каже один із респондентів: «Я не думаю, що основна природа журналістики зміниться. Ми розповідаємо людям важливі й значущі історії та контекстуалізуємо їх»).
- Оцінюють навчання з позиції створення якісної журналістики
- Сумніваються у необхідності навчання, вважаючи його гонитвою за трендами (критично налаштованих респондентів цікавить, як впровадження нових технологій впливає на журналістську роботу. Одна журналістка описала низку інструментів, створених, щоб спростити її роботу, але вона так і не побачила, у чому їхня користь).
Перші два методи можуть застосовуватися водночас, але сумарно всі три можна розглядати як віддзеркалення професійної логіки журналістики, яка домінує над технологічною. Утім, професійна логіка здатна забезпечити легітимну основу для цифровізації професії та пов’язаних з нею вимог.
Ринкова логіка vs професійна
Ринкова логіка може як спонукати професійних журналістів до навчання, так і обмежувати їх. По суті, вона підштовхує окремих журналістів охоплювати більше тем, адже редакції скорочують кількість штатних працівників і зосереджуються на універсальності. З іншого боку, менший штат має за коротші терміни виконувати той же, а то й більший обсяг роботи, хоча інших ресурсів відтоді у нього не побільшало. Разом з тим, журналісти мають дотримуватися професійної логіки — створювати якісну журналістику на користь суспільству.
Отже, ринкова та професійна логіки висувають до журналістів дещо суперечливі вимоги: перша закликає ставитися до новин як до продукту та вчитися швидше й більше, аніж раніше, друга ж наголошує на відповідальності перед суспільством.
До того ж, як зазначили респонденти, їм бракує часу та ресурсів для відточування нових навичок у щоденній роботі. Щоб засвоїти вивчене, треба не раз повторити його на практиці, а коли ж це робити, якщо поточну роботу потрібно виконувати все швидше? У цьому разі ринкова логіка заважає застосувати результати навчання у довгостроковій перспективі. Це може в майбутньому вплинути на рівень кваліфікації журналістів та їхнє професійне благополуччя, оскільки через інтенсивніші вимоги у фахівців знижується задоволення від роботи.
Рутинність навчання
Фінські дослідники дійшли висновку, що журналісти, незалежно від посади, сприймають навчання як механізм контролю за власним працевлаштуванням на нестабільному ринку медіа. Однак якщо від них вимагають опанування нових навичок (особливо якщо мова про технології), то вони спершу оцінюють, чи останні справді допоможуть їм створювати якісний контент та підтримувати статус четвертої влади. Поки на макрорівні ЗМІ, схоже, збільшують свою залежність від діджитальних платформ, аналіз індивідуального рівня свідчить, що до інституту цифрових технологій журналісти ставляться по-різному, а дехто йому навіть опонує.
Автори попередніх досліджень були схильні вважати, що журналісти не бажають змінюватися. А все тому, що зосереджувалися більше на самих інноваціях, а не на механізмах, завдяки яким останні впроваджуються у роботу медіа. Автори ж фінського дослідження пропонують розглядати навчання не як гарантію опанування додаткових навичок та розвитку інновацій, а як недосконалий інструмент, за яким інвентаризація попереднього навчання має стати рутиною.
Головне зображення: Annie Spratt / Unsplash