Що робити, аби писати кращі тексти і як не залежати від натхнення — радить Євгенія Подобна, журналістка, документалістка, авторка книг та викладачка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
«Мені не пишеться», «в мене немає натхнення», «я не знаю, що писати» — ТОП-3 найчастіших скарг моїх студентів після кожного дедлайну здачі творчого домашнього завдання. На жаль, у багатьох, хто мріє стати журналістом, досі досить романтизоване і далеке від реальності уявлення про нашу професію. Багато абітурієнтів приносять документи на факультети журналістики, малюючи в уяві спілкування із зірками, подорожі світом ол-інклюзів, ведення національного ефіру, мільйонні перегляди, велику зарплату і написання матеріалу виключно на цікаві для них теми і лише тоді, коли є натхнення. Зазвичай всі очікування розбиваються на друзки з першою ж практикою — коли юного колегу посилають знімати про прорвані труби в одній зі столичних багатоповерхівок або написати новину з досить нудної прес-конференції Міністерства охорони здоров’я про новий механізм закупівлі ліків для пацієнтів із орфанними захворюваннями. І текст має бути готовим за годину. Для стажера, звісно, зроблять виняток — через дві години. Тобто часу на пошук натхнення зовсім немає. Але, як показав мій викладацький досвід і досвід робити з практикантами, навіть на обрану ними ж тему, написати текст початківцям буває дуже і дуже складно. Тоді зазвичай я і ділюсь із ними порадами, які свого часу допомогли мені.
Писати «через не можу» і регулярно
Порада не оригінальна і геть не обнадійлива, але, на моє глибоке переконання, журналістика дуже подібна до спорту. Університет чи курси дають лише необхідний теоретичний «скелет» знань про формати, жанри та стандарти журналістики, а от над «м’язами» доведеться добряче попрацювати самотужки. На першому тренуванні ніхто не може сісти на шпагат чи підняти 100-кілограмову штангу. Так само, як 2 вересня на першому курсі неможливо легко написати аналітичну статтю, яку залюбки візьме New York Times. Так, як рельєфні і міцні м’язи формуються шляхом регулярних і наполегливих тренувань, так і навичка написання якісних текстів набувається лише, якщо постійно писати (даруйте за тавтологію). Так, як після першого важкого тренування у спортзалі кілька днів болять м’язи і є бажання подарувати абонемент другові, так і після першого тексту можуть з’явитись відчуття, що в тебе плавиться мозок і непереборне бажання завтра ж забрати документи з журфаку і піти туди, куди радила мама. Але, попри всі мінуси, наша професія – надзвичайно цікава і варта того, аби попотіти. Після першої відвіданої прес-конференції (а це було щось про збір урожаю на Київщині) я не могла написати новину в п’ять рядків за чотири години. Через рік — писала трихвилинні сюжети для випуску за півтори-дві години.
Не варто одразу братись за романи — починайте з невеликих текстів. Пишіть пости у соцмережах, робіть нотатки про те, як пройшов ваш день, пробуйте написати репортаж про подію, яку ви вчора відвідали чи рецензію на фільм, який щойно переглянули. Переписуйте. Якщо вам самим не подобається ваш текст — видаляйте і починайте знову.
Багато читати
Читайте якісні тексти. Від літературної класики до новин, від журналістських розслідувань до авторських колонок визнаних професіоналів. Запам’ятовуйте, як старші колеги будують текст, з яких елементів він складається, які звороти і стилістичні прийоми вони використовують. Відзначайте для себе, як вони міксують факти і коментарі, як починають і закінчують розповідь (початок і кінець традиційно найпроблемніші при написанні текстів навіть для досвідчених журналістів). По-перше, регулярне читання допомагає формувати зв’язність та плавність мовлення, розширює ваш лексичний запас і збагачує мову цікавими епітетами, евфемізмами, фразеологізмами etc. Читання чужих хороших текстів дуже допомагає відточувати свій власний стиль письма.
Крім того, читання розширює світогляд і формує базу знань, яка неодмінно знадобиться в майбутньому. Один із моїх викладачів говорив, що хороший журналіст повинен починати і закінчувати свій день з читання новин — від політики до спорту. А за обідом повинен прочитати хоча б одну аналітичну статтю чи колонку. Що вам дасть, для прикладу, щоденне читання новин (але, одразу зазначимо: не в соцмережах чи на сумнівних телеграм-каналах, а в авторитетних ЗМІ)? Щонайменше: ви будете розуміти, що відбувалось у вашій країні та світі, як і на що впливали конкретні події та люди. Ви будете орієнтуватись у ключових фігурах політики, культури, економіки та спорту, зможете аналізувати та порівнювати, робити висновки і аргументувати їх. Якщо ви додасте до свого читацького раціону репортажистику, якісні інтверв’ю і книжки — успіх вам гарантований. Людині, яка багато читає, завжди є, що сказати. І, відповідно, написати.
Заглибитись у тему
Людина природно не може нічого написати про те, чого вона не знає. Наприклад, я нічого не знаю про адронний колайдер чи Гвінею-Бісау, чула про них лише мимохіть і навіть поняття не маю, де вони знаходяться. Але просто зараз я набираю в Google «Гвінея-Бісау» і читаю. Перше покликання — на статтю в Вікіпедії. Вона розповідає мені про те, що це країна у Західній Африці, яка межує із Сенегалом і Гвінеєю, що вона була португальською колонією і що на всю країну тут є один-єдиний державний університет. Чи надихнуло це мене на написання тексту? Ні. Тому пірнаємо глибше. А от наступне покликання вже цікавіше. Виявляється, що саме Президент Гвінеї-Бісау нещодавно побував в Україні з офіційним візитом і став першим африканським лідером, який відвідав нашу країну після початку повномасштабного вторгнення. І от це вже цікаво. Далі я читаю про мету його приїзду, про те, які місця він відвідав та які заяви зробив під час пресконференції в Києві. Мені стає цікаво, чому саме цей
президент приїхав нас навідати, а не, наприклад, Чаду, Конго чи Марокко? Хто він, яку політику провадить у власній країні? А тут вже саме час підключити фахівця і розпитати його, в яких галузях для нас може бути цікава співпраця чи посилення зв’язків із цією та іншими африканськими країнами? Як це відобразиться на нашій геополітичній позиції?
Як апетит приходить під час їжі, так ідеї та інтерес до теми приходить у процесі її вивчення. Якщо не приходить — варто подумати, чи у той виш ви принесли документи. Я переконана, що допитливість — найважливіша риса для хорошого журналіста. А я тепер точно запропоную редактору тему матеріалу про Гвінею-Бісау.
Імпровізувати
Якщо є така можливість. Як любив повторювати один із метрів українського телебачення: «Журналістика — це джаз». Припустимо, редактор чи викладач з фаху ставлять перед вами завдання написати текст про вплив війни на економіку, а ви все життя марили писати про моду. Напишіть про те, як війна вплинула на цю галузь: як зросли ціни на одяг та тканини, як швейні підприємства працюють в умовах блекаутів і як україські дизайнери почали шити форму замість вечірніх суконь. Поцікавтесь, що заважає (чи навпаки) їм випускати нову колекцію цьогоріч і як вплинули події на галузь в цілому. Намагайтесь адаптувати задану тему до того, що вам близько та цікаво. Але водночас не забувайте, що одна з принад журналістики — можливість постійно пробувати щось нове. Як знати, можливо, спробувавши написати статтю про економіку, ви зрозумієте, що вам це цікаво і за кілька років ми почуємо про нову зірку ділової журналістики?