Росія реалізувала великий експеримент з трансформації свідомості великої маси людей. Україна та світ докладають зусилля, щоб вберегтися від тотального інформаційного мороку та поширити світло медіаграмотності.
Оруел все-таки був геніальним письменником. Коли я слухаю час від часу в силу професійної необхідності російські вокспопулі, завжди його згадую. Росія фактично реалізувала великий експеримент з трансформації свідомості, відтак і поведінки, великої маси населення. Кожного разу, коли я слухаю цих людей, які жили багато років в суспільстві кривих дзеркал (тут треба пам’ятати і про радянську пропаганду), виставлених скабєєвими та соловйовими, я переконуюся, що проблема такого потужного впливу пропаганди лежить в кількох площинах. У першу чергу йдеться про освіту та психологію (емоційні чинники). Російська диктаторська система породила фіктивну систему освіти (як у школах, так і в вишах), базою якої була не реальна наука, а ідеологія, замішана на якомусь сектантстві (коли в центрі всього – одна персона та ідеї, які вона поширює).
Нещодавно видання The Insider опублікувало статтю «Факультет без журналистики» про те, що відбувається зараз на факультеті журналістики Московського державного університету (нагадаю, що вчена рада цього університету повним складом підтримала «спецоперацію» путіна). Адміністрація факультету журналістики забороняє говорити про війну та опозиційні медіа, нав’язує державну пропаганду, переслідує викладачів, які мають іншу точку зору, бере хабарі за іспити та заліки. Тобто виховання молодих скабєєвих/соловйових іде повним ходом.
Люди, які дуже довгий період часу піддавалися інформаційному ґвалтуванню, не маючи можливості отримати реальні знання про світ та життя (ні в школах, ні у вишах, ні з медіа, ні в соціумі), стають інфантильними, позбавленими будь-якого критичного мислення, здатними на прийняття самостійних рішень. Їхні нейронні мережі просто не збудували відповідних зв’язків. Ще раз хочу наголосити, що це стосується не лише тих, хто живе в бідності десь в закинутих далеких селах російської глибинки. Це стосується і тих, хто закінчували інститути та університети.
Нам від цього знання не легше, скажете ви. І так, і ні. Нас це має спонукати до посилення роботи в сфері інформаційної, медійної та цифрової грамотності з українським суспільством.
Сьогодні, на рівні політикуму, уже наявне усвідомлення того, що питання медіаграмотності населення має стати частиною безпекової політики держави і залишатися таким навіть після війни. Відповідне навчання має розпочинатися з молодшої школи, продовжуватися в середній та вищій. І навіть більше того – протягом усього життя. Бо технології розвиваються весь час, вдосконалюються інструменти інформаційного та психологічного впливу. І цьому треба вміти протидіяти самостійно.
У нашому звіті «Трансформація сфери медіаграмотності в умовах повномасштабної війни в Україні» ми наголошували на тому, що уже сьогодні недостатньо фактчекінгу та спростування дезінформації. Медіаграмотність сьогодні має сприяти зростанню когнітивної стійкості населення, а тому потребує нового інтеграційного підходу – поєднання медійної, цифрової, психологічної грамотності (зокрема вміння управляти своїм емоційним інтелектом).
Україна і так в сфері медіаграмотності розвивалася шаленими темпами після початку війни, яку розпочала росія проти України ще в 2014 році. І зараз, на мою суб’єктивну думку, ці процеси ще більше прискорилися. Уся державна машина сьогодні включилася в те, щоб інформувати людей про дезінформацію, фейки та інші негативні інформаційні впливи. І саме суспільство вже відкрите і готове до більш глибокої роботи із темою медіа грамотності. Про це свідчить хоча б той факт, що під час цього Глобального тижня медійної грамотності сайт Національного проекту з медіаграмотності «Фільтр» періодично «падав» через великий наплив охочих пройти тест з медіаграмотності.